Глава 13. Запрошення на свято

Амелія

Я справді була дуже ображена через те, що Назар приревнував мене до Тео. Але потім згадала, як дивно поводився Тео тоді біля будинку. Він ніби спеціально поцілував мене, дещо демонстративно. Але спочатку я не зрозуміла, для чого він це робить, а вже згодом, коли побачила Назара, який дивився на нас, зрозуміла, в чому справа. 

Але все далі трапилося так швидко, що мені не було коли мислити логічно. Гору взяли емоції. Мені стало образливо, що Назар, який здавався до цього таким добрим і люблячим, висловив недовіру до мене. Невже він справді думав, що я можу зраджувати його в нього за спиною? 

Ми сиділи за столом і пили чай, але в кухні панувала мовчанка, неівідомо куди зник той веселий настрій, який огортав нас іще вчора. Так, немов ми обоє відчували провину одне перед одним, і ніяк не могли ні попросити вибачення, ні пробачити самі. 

 — Знаєш, я була неправа, — сказала я. — Мені треба було попросити Тео не цілувати мене. Просто я розгубилася, бо не очікувала цього. Вірніше, що він зробить це, хоча бачив тебе. Тепер я впевнена, що він зробив це спеціально, аби тебе позлити…

— Чому ти не казала, що бачишся з ним сьогодні? Щодо поцілунку… Я розумію, що ти в цьому не винна, — додав Назар. — Я відреагував на це надто бурхливо, пробач.

 — Я сама не знаю, чому не сказала…

Я опустила очі. Розуміла, що те, який задум у нас був з Тео на початку, ця  маленька таємниця потягнула за собою інші замовчування, так, як маленька сніжка перетворюється на велику снігову кулю.

Я мала йому розповісти все, з самого початку, але мені було дуже страшно. Якщщо він образився через таку дрібницю, то що буде, коли Назару стане відомо про зламаний ліфт і все інше….

—  Тепер я завжди все тобі розповідатиму, — сказала, дивлячись йому в очі. 

— Дякую, Аню, — він взяв мене за руку і переплів наші пальці. — Ти для мене дуже важлива, я кохаю тебе. 

 — Я теж кохаю тебе, — відповіла я, — і не хочу, щоб між нами виникали якісь непорозуміння. Можливо, нам варто обговорити, що для кожного із нас важливе в стосунках, що б ми хотіли чекати одне від одного, а що нас засмучує чи ображає…

— Просто не замовчуй подібні ситуації, ну і не дозволяй іншим хлопцям цілувати і обіймати тебе так… В принципі, більше мене нічого не образить, — відповів Назар, погладжуючи мене по руці. — Щодо мене… Кажи, що саме ти чекаєш від мене, я хочу, щоб тобі було добре зі мною. 

— Мене все влаштовує, — сказала я. — Просто не хочу, щоб ти ображався на мене. Тому й запитала, бо мені дуже боляче бачити твої негативні емоції. 

— Пробач, — він чмокнув мене в щоку. — Може, інколи я дійсно поводжусь як дитина… Але я не люблю прикидатись і щось приховувати. 

— Я, мабуть, занадто гостро на все реагую, — я зітхнула. — Треба б навчитися не бути такою тонкошкірою…

— Я не хочу міняти тебе, — він обійняв мене. — Якщо людину щось не влаштовує, то це значить що саме вона в першу чергу має щось міняти в своєму житті. Так само і тут… Я сам маю змінити своє ставлення. 

— Хочеш, прийдеш зі мною, на цей прямий ефір? — запитала я. —- Подивишся, може тобі буде цікаво. А Тео, я думаю, таким чином зрозуміє, що ти важливий для мене…

— Не хочу заважати твоїй роботі, і я довіряю тобі, — відповів Назар. — Буду дивитись ефір з усіма твоїми фанатами. А потім можу тебе забрати зі студії, чи де ви будете…

— Чудово, я тільки за, — я підійшла до нього, обняла і поцілувала.  — Дуже рада, що ми все обговорили, тепер мені стало набагато легше, неначе камінь з душі впав…

Назар

Після того, як ми з Анею поговорили, мені стало трохи легше. Я дійсно не хотів напружувати її своєю агресивною поведінкою, та й взагалі довіряв їй, тому й вирішив, що на ефір той я не піду.

Але до ефіру, який, як виявилось, мав статись на наступні вихідні, ще був майже тиждень, а на тому тижні мала відбутись ще одна подія: у моїх батьків була річниця шлюбу, причому, солідна дата, тридцять років. Вони ж одружились ще до двадцяти і, як не дивно, змогли пронести це кохання крізь роки.

На річницю ми завжди їздили на природу, подалі від метушні міста. Батько вимикав мобільний і проводив час з мамою та зі мною. От і цього року батько заздалегідь попередив мене, що ми їдемо ночувати на будиночки з пʼятниці на суботу, ну і залишаємось на неділю, якщо я зможу. Але цього разу в неділю той ефір, то ми певно зможемо до суботи.

Я якраз підходив додому з тренування, коли отримав це запрошення, тож коли увійшов до квартири і перевдягнувся, то першим ділом вирішив запитати у Ані, чи нема в неї на ті вихідні планів.

Я зайшов до кухні, де Аня щось готувала, вона увімкнула музику і тому навіть не помітила, що я повернувся, і тільки коли я зайшов до кухні, вона звернула на мене увагу:

— О, привіт, ти сьогодні рано, — сказала вона. 

— Ага, — я обійняв її і чмокнув в губи. — Я вдома. Як справи? 

— Добре, готувала одяг до прямого ефіру, мені була потрібна сукня у вікторіанському стилі, бо в ефірі Тео буде розповідь саме про цю епоху. Але сукня, яку я купила, не підходила мені по зросту, то я її перешила. А як твоє тренування? 

— Все добре, — кивнув я. — За два тижні будуть великі змагання, то я вирішив не надто налягати на інші маленькі заїзди в цей час і зосередитись саме на тренуваннях перед великими перегонами. О, до речі, — я згадав про дзвінок батька. — У моїх батьків в пʼятницю річниця шлюбу, вони будуть знімати будиночок за містом, це вже традиція. Вони запросили мене, я сказав, що прийду з дівчиною. Хоча, я тебе навіть не спитав… Ти як, можеш в пʼятницю? Ну і чи хочеш взагалі туди йти?