Глава 12. Сварка та примирення

Амелія

Коли я вже майже підійшла до ресторанчику, де ми з Тео домовились зустрітись, на телефон прийшло повідомлення від Назара:

"Певно, я ще затримаюсь трохи довше, ніж казав. Давно не тренувався, а скоро перегони. Буду десь години через три, може трохи раніше, ти не образишся?".

Я відчула задоволення від того, що не доведеться пояснювати, де я провела цей час, адже була впевнена, що ми з Тео поговоримо недовго і я повернуся додому раніше, ніж приїде Назар. 

“Звичайно, не ображуся, тренуйся скільки треба”, — написала у відповідь. 

"Тоді ввечері подивимось кіно чи ще щось, може замовимо щось смачне, коли я прийду. До вечора, Аню, цілую".

“Це чудова ідея. До вечора! Цілую тебе!”  — відповіла я.

Саме тоді, коли я відправила повідомлення, я побачила, що біля входу в ресторанчик на мене вже чекав Тео. 

— Привіт, Амі, — він усміхнувся мені трохи винуватою посмішкою.

— Привіт, — я теж усміхнулася. Звісно, я була ще трохи  ображена на нього за  його балакучість, але все ж він був моїм добрим другом, і ніде правди діти, без нього я б не познайомилася з Назаром…

— Я хотів ще раз вибачитись за те, що трапилось, ти для мене дуже важлива, чесно, я не хотів тебе засмутити, думав, що твій менеджер має право знати, — сказав він на одному подиху. 

— Та нічого, просто більше не треба йому розказувати нічого про мене, — сказала я. — Ти ж знаєш, який він злопам’ятний…

— Обіцяю, більше такого не трапиться, — він кивнув. — Просто, певно, я приревнував…

— Ми ж домовилися, що будемо просто друзями, — я зазирнула йому в очі. 

— Я знаю, — Тео знов кивнув. — Але я нічого не міг з собою зробити. І зараз все чесно тобі сказав. 

— Це добре, — сказала я. — Ну що, ходімо за столик, поговоримо там про все, розкажеш як у тебе справи…

— Так, ходімо, — погодився він…

***

Далі Тео дійсно вів себе нормально. Ми розмовляли про наші блоги, він показав свої нові рілси, потім знов нагадав мені про те, що я стала гірше слідкувати за своєю сторінкою:

— Тільки не ображайся, що я знов підіймаю цю тему, — він повернув до мене мобільний зі скрінами. — От, дивись, оце твої перегляди до зустрічі з Назаром, — показав він мені перший скрін з купою переглядів. — А це — після. Так, відео, там де ти кажеш, що він — твій хлопець, залетіло, але при цьому… Ти читала ті коментарі? Я переживаю за тебе, там багато невдоволених неадекватів, які ревнують тебе.

— Ой, та в мене під відео часто бувають повідомлення від неадекватів, яким нудно живеться, — я знизала плечима. — Думаю, не варто про це так дуже переживати. Але дякую, що турбуєшся про мене. З завтрашнього дня я буду більше часу присвячувати веденню блогу, вже навіть контент-план написала…

— Деякі з тих фанів писали, що слідкують за тобою, ти бачила? — він знов показав мені скрін, але тепер з коментарями, в яких про це прямо писали. 

— Ні, не бачила, — я подивилася на зображення. — Думаю, що вони лише лякають. В будь-якому разі я буду уважніша, і якщо помічу щось чи когось підозрілого, звернуся до поліції. Ну і Назар майже завжди поруч зі мною, так що не хвилюйся, мені точно нічого не загрожує…

— Ти розповіла йому? — він зазирнув мені в очі. — Про те, як познайомилась з ним.

— Я не думала, що це буде доречним, — я трохи знервовано усміхнулась. — Сподіваюся, ти не проговоришся про свою участь у цьому?

— Ну, я з твоїм Назаром і не спілкуюсь, — він знизав плечима, а потім відвів погляд. — Але заздрю йому.

— Тут нічого не поробиш, — я торкнулася його руки. — Ти ж не звинувачуєш мене в тому, що я закохалася? 

— Та ні, я хочу тобі щастя, Амі, — він знов подивився на мене. — Це правда, я дуже хочу цього. Але мені трохи боляче.

— Я думаю, що ти обов’язково зустрінеш ще кращу дівчину, ніж я, — щиро сказала я. — І тоді ми будемо десь ходити вчотирьох, класна ідея, чи не так? Ти відомий блогер, у тебе безліч шанувальниць, мабуть, будь-яка з них була б у захваті, якби ти запросив її на побачення…

***

Коли ми підійшли до підʼїзду, і я вже майже зайшла в двері, Тео несподівано взяв мене за запʼясток і швидко чмокнув в щоку:

— Амі, не зникай більше, добре? Давай бачитись, як раніше. Ми ж все ще друзі, правда?

— Звичайно, я не проти, — сказала я. — Що як нам зробити разом якийсь прямий ефір? 

— О, класна ідея, у тебе є щось у вікторианському стилі? У мене мав бути ефір про ту епоху, могла б вдягнути якусь круту сукню, — пожвавився Тео.

— Так, якраз недавно знайшла схоже вбрання і ще не встигла його показати в блозі, — зраділа я. — Думаю, це те, що треба…

Раптом слова застрягли у мене в горлі. Я побачила Назара, який стояв біля будинку і дивився на нас. Відчула, як щоки починають горіти від сорому. Чому я не сказала йому, куди йду? Що він тепер про мене подумає? 

Назар 

Сьогодні тренувався особливо довго. Останнім часом я рідше займаюсь, тож і тренування стають довшими, певно, це нормально. Але якраз добре, Аня казала, що в неї якісь справи, то вона спокійно встигне прийти додому.