Глава 3. "Хочу тебе поцілувати"

Амелія

Коли Назар зупинив мотоцикл, я зняла шолом і озирнулася навколо. Було зовсім темно, тільки місяць освітлював пляж, під його світлом вода ледь поблискувала. 

— Як гарно! — сказала я. — Ніколи тут раніше не бувала. Тут завжди так безлюдно? 

— Ага, — він кивнув. — Я часто сюди приїжджаю, конкретно в це місце важко проїхати на машині, тому люди рідко заїжджають сюди. 

— Здається, ніби ми на справжньому морі! — я роззулась і тепер стояла босоніж, бо якось незручно ходити у туфлях на підборах по піску. 

— Ходімо до води, — він простягнув мені руку. — Хоча, спочатку треба б тобі перевдягнутись. Шкода сукню, раз вже купили купальник. Вона тобі до речі личить. Сукня.

— Дякую, — я усміхнулась. — То ти відвернися, і я перевдягнусь тут, біля мотоцикла, щоб не класти речі на землю. 

— Добре, — він кивнув і розвернувся до мене спиною, закинувши руки за голову. — Тільки ти там не дуже довго…

— Ой, я не можу розстібнути блискваку, — я згадала, що на сукні дуже незручна застібка на спині. — Допоможи, будь ласка! 

— Окей, — він розвернувся обличчям до мене, підійшов ближче, майже впритул, і торкнувся пальцями блискавки, я спостерігала за ним через плече. 

Назар тим часом повільно потягнув за собачку вниз, уважно дивлячись при цьому мені прямо в очі. 

 — Дякую, — сказала я. — Тепер відвернись, будь ласка!

— Ага, — він знов кивнув і відвернувся. — Цікаво, виходить, дівчата вдягають такі сукні з розрахунком, що потім хтось їм допоможе їх зняти?

— Я ніколи про це не думала, — я засміялась, скидаючи сукню і вдягаючи купальник. — Мабуть, що так…

— Перевдягнулась? — запитав він, все ще не повертаючись обличчям до мене.

— Ще хвилинку… Так, уже все, можеш обертатися! — вигукнула я. 

Він одразу розвернувся обличчям до мене і якусь мить просто дивився на мене.

— Що ж, здається, вибір купальника був вдалим, — нарешті сказав він, а потім зняв піджак і поклав його до моєї сукні, на байк.

Далі він розстібнув сорочку і теж стягнув її з себе, залишившись напівоголеним.

Коли він торкнувся пальцями ременя на брюках, я мимоволі ковтнула слину. Чомусь те, як він роздягався, дуже мене збуджувало.

“Так, Аню, тримай себе в руках, ти тут лише заради своєї справи,” — нагадала я собі подумки.

Він помітив мій погляд і усміхнувся, зазираючи прямо в очі. Ще мить і його штани теж опинились на байку. 

Я підмітила, що в нього доволі підкачане тіло, він, певно, багато часу приділяє спорту.

— Ну, я готовий. Так піду, — усміхнувся він і простягнув мені руку. — Ходімо?

— Ходімо, — я вклала свою долоню в його руку.  — Сподіваюся, вода не дуже холодна, бо в нас лише один рушник на двох…

— Зараз вода найтепліша, ось побачиш, — Назар рушив до води і вже за пару секунд ми дійшли до неї, він ступив у воду перший. — Не холодна, іди сюди, — він несильно потягнув мене до себе за руку.

Я теж увійшла в воду, вона справді виявилася на диво теплою як для червня. Хоча останні дні стояла спекотна погода, тож мабуть вода добре прогрівалася. 

— Ну що, попливемо кудись? — запитала я. 

— Давай пропливемось, — кивнув він і зайшов трохи глибше, я йшла поруч і ми все ще тримались за руки.

Коли зайшли десь мені по груди, він відпустив мою долоню:

— Ти хоч плавати вмієш? 

— Ну, трохи вмію… — сказала я. 

— Це добре, — Назар усміхнувся. — Тоді вперед, — він відштовхнувся від піску під водою і проплив трохи вперед, а потім обернувся назад. — Пливеш?

Я попливла за ним, намагаючись не відставати, але все ж він був більш вмілий плавець. 

— Колись у дитинстві я плавала краще, — сказала я, коли ми пропливли трохи далі. — А зараз довго не мала практики…

— Попереду ще півліта, можна буде потренуватись, — усміхнувся він, тримаючись на воді прямо біля мене. — Втомилась? Пливемо назад?

— Так, краще назад, — я відчула, що трохи збилося дихання. 

— Окей, — відповів він.

Весь час, поки пливли назад, він плив доволі близько і на одному рівні зі мною. А потім несподівано зупинився і взяв мене за руку, притягнувши до себе:

— А я тут вже стою, — він торкнувся долонями моєї талії, ніби трохи притримуючи мене, бо ж я тут ще не діставала до дна.

Його доторки були дуже приємними для мене. Взагалі я відчувала, що він дуже мене приваблює… Чому так — не знаю. Можливо,  просто я мимоволі порівнювала його з Рустемом, і мені стало трохи сумно, що от є на світі нормальні чоловіки, від яких можна не чекати щомиті якогось підвоху…

— О, я вже теж стою, — сказала я, але не відсторонилася від нього. Ми були так близько, що я відчувала його дихання. 

— Це добре, — він трохи притягнув мене до себе так, щоб наші тіла все ж торкались одне одного, після чого зазирнув мені в очі. — Знаєш, ніколи не думав, що вкраду відому блогерку з прийому…