Глава 2. Любителі швидкої їзди

 Амелія

Ліфт відчинився, і ми вийшли назовні на останньому поверсі. Звідси по сходах можна було піднятися на дах, де вже грала музика і лунали веселі голоси ведучих. 

Вечірка присвячена новій модній колекції, тому на ній було багато представників модельного бізнесу, акторів, співаків, одним словом, творчого бомонду столиці. 

Ми з Назаром пройшли через натовп людей, і попрямували туди,  де було більше вільного місця. Я помітила, що на нас звертають увагу, озираються, але не зрозуміла, чи це через те, що ми запізнилися, чи  хтось із нас дійсно такий популярний? 

— Ми тут прямо в центрі уваги, — тихо сказала я йому. В цей час побачила Тео, він стояв трохи віддалік, біля басейну, дивився на нас і усміхався.  

— Та тут на всіх так дивляться, — він знизав плечима. — Може, якась зірка запізнилась, то ото вони на кожного, хто заходить, звертають увагу.  Хочеш шампанського? Чи краще коктейль?

— Давай шампанського, — я засміялася. — А то коктейлі бувають різні, я один раз випила, а він виявився таким підступним, що я сп’яніла і мені треба було робити прямий ефір для блогу, а я була прямо в дрова…

— Ого, оце пригода! Зараз візьму шампанське і розкажеш детальніше, як так сталось, — він усміхнувся і в пару кроків опинився біля одного з офіціантів. Взяв у того з підносу два келихи шампанського і так само швидко знов опинився біля мене. — Прошу, — він простягнув мені один з келихів. 

— Що ж, можна випити за знайомство, — сказала я. — Це було для мене вперше в житті…

— Давай, — кивнув він і усміхнувся. — Що, вперше з хлопцем познайомилася? 

— Та ні, застрягла в ліфті, — серйозно сказала я. — Якби я була сама, то, мабуть, мене б звідти на ношах винесли. А так, пощастило, що ти опинився поруч! 

— Ну, таке знайомство і у мене вперше, — зізнався Назар. — Зазвичай все відбувається зовсім інакше. Але я радий, що ми опинилися в одному ліфті і в один час. 

— А як тебе занесло на вечірку, присвячену моді? — поцікавилась я. 

— Моя подруга дитинства — модель на цьому показі, — відповів він. — От запросила. Ну вона завжди запрошує, але в мене рідко виходить потрапити на подібні заходи.

— А для мене це робота, — зітхнула я. — Дивно, але колись я з заздрістю дивилася по телеку на учасників різних світських тусівок, хотіла сама потрапити хоча б на один такий захід… А потім, як мій блог розкрутився, і мене почали скрізь запрошувати, то я зрозуміла, що це не такі вже й цікаві збіговиська… В основному всі тут прикидаються не тими, ким є насправді…

— Ну, це логічно, але ти сама перетворила це на професію, — він знизав плечима. — А щодо «прикидаються», це правда. За це я найбільше ненавиджу модельний бізнес і все, що з ним пов’язане.

— Так, сказала я, — з одного боку, мені подобається моя робота, я люблю спілкуватися з глядачами, вигадувати щось цікаве для них. А з іншого — оця нещирість від публічних людей іноді дуже вимотує…

— Ну, я взагалі непублічна особа, тож…

— Амеліє, — я відчула, як мене міцно взяли за руку трохи вище ліктя. — Так і знав, що підеш сюди і не попередиш мене.

— А ти ще хто? — несподівано запитав Назар у мого продюсера, голос і манери якого я одразу впізнала, навіть не обертаючись.

— Здається, Рустеме, я не зобов’язувалася попереджати тебе про кожен свій крок, — я відчула досаду, що його так невчасно сюди принесло. 

— Амеліє, він пристає до тебе? — запитав Назар. — Хочеш, підемо звідси. 

— Так, давай підемо, — кивнула я. Потім повернулася до Рустема. — Вибач, але я зайнята. Поговоримо потім. 

Рустем насуплено подивився на мене, а потім прошепотів на вухо:

— Ми ще поговоримо… Наодинці, — після цих слів він таки залишив нас з Назаром.

— Якийсь неприємний тип, твій знайомий? — запитав Назар.

Я знічено поглянула на Назара:

 — Це мій продюсер, в нього така манера спілкування з усіма, не тільки зі мною…

— То капець, — насупився він. — Звільни його і найми когось адекватного. Чи продюсерів не наймають? Я в цьому не дуже розбираюсь.

 — Колись він мені дуже допоміг, — сказала я. — Власне, завдяки його стараннім я й стала тією, якою є зараз.  Чесно кажучи, він має складний характер, і я не раз казала собі, що відмовлюся з ним працювати, але… Поки що ми продовжуємо співпрацю, на те є певні причини. Можливо, з часом все ж я зможу сама все вирішувати. 

— Зрозуміло, — Назар кивнув. — Ну, це авжеж твоє право і твій вибір. Але людиною він здався гнилою, у мене вже нюх на таких. Може, ну її, цю вечірку? Хочеш прокатитись на байку вечірнім містом?

 — А чом би й ні, — я кивнула. — Візьму потім прес-реліз у організаторів, то зараз вже можна й робити ноги, адже мене побачили, що я тут була…

Я була рада, що він запропонував продовжити нашу зустріч. Здається, все йде як треба. Навіть невчасна поява Рустема вже не так дратувала мене. Хоча в глибині душі я розуміла, що він  ще змусить мене пошкодувати про те, що я так зухвало “відшила” його. 

Але зараз я не хотіла думати про Рустема…