Глава 1. Гра розпочинається...

Амелія

Перед тим, як вийти з машини, я поглянула на Тео і ще раз запитала його:

— Ти точно все запам’ятав? Нічого не переплутаєш? Це мій єдиний шанс, познайомитись з ним ближче ніби "випадково"…

— Ну я ж не дурень, Амі, — пирхнув він. — Хіба я тебе колись підводив? Завжди роблю все, що попросиш…

— Ну добре, тоді я пішла, побажай мені удачі!

— Удачі, — він зітхнув. — Ти ж не будеш на нього западати, правда? Це тільки для того, щоб підібратись до його родини?

— Звісно ні, — пирхнула я. — Мене не цікавлять такі хлопчики-мажори, але я хочу познайомитися з його батьком, можливо, це буде прорив у моїй кар’єрі!

— Я бачив його фотки, думаю, дівчата за ним табунами бігають, — він уважно подивився на мене. — Дивись, не закохайся на шляху до мети. 

— А ти що, може, ревнуєш? — я лукаво поглянула на нього. 

— Може й ревную, — погодився він. — А може й ні. Загалом, будь обережна, від тих мажорів можна очікувати чого завгодно. І якщо що дзвони, я тебе визволю.

— Так, у мене твій номер на швидкому виклику, — кивнула я. — Не хвилюйся, все буде як треба! 

— Добре, я побіг, бо я маю бути там раніше за вас, інакше нічого не вийде! — сказав Тео.

Він вийшов з машини і побіг до готелю.

Я теж відчинила дверцята і вийшла з автівки. В останній раз зазирнула в дзеркальце бічного виду і прискіпливо оглянула свою зовнішність — наче все ідеально. Можна йти полювати на мажора…

І “модельною” ходою, якої колись навчилася, працюючи в агентстві, рушила до готелю, де проходила модна вечірка. 

Цей захід відбувався на даху готельного комплексу, де був цілий сад і навіть басейн. На вечірці повинні  були “засвітитися” різні багаті і знамениті люди. Мене теж запросили організатори  як популярну блогерку, з розрахунку на те, що я в своєму блозі прпопіарю їхній готель. 

Але це все відійшло на задній план, бо у мене була своя важлива задача. Я збиралася зробити перший крок до здійснення своєї мрії, і людина, яка мала мені допомогти в цьому, якраз теж входила до приміщення.Я спеціально чекала в машині, припаркованій під готелем, поки цей представник “золотої молоді” під’їде на своєму навороченому мотоциклі. Всі люди як люди, приїжджали з водіями на машинах, а він, як і завжди, любив повипендрюватись. Так, я навела про нього справки, саме таким чином він зазвичай і зʼявлявся на всіх модних заходах…

Він віддав ключі від мотоцикла паркувальнику і пройшов до входу в готель. Вдягнений був з голочки, одразу видно, що син модельєра, певно, він з пелюшок мав все найкраще…

Я відчула навіть неприязнь до нього, адже сама мала зовсім інше дитинство і всього, що маю зараз, досягла власною працею, а йому все далося без жодних зусиль. Але зараз ті почуття були недоречними, і я відігнала їх. Моя мета — зачарувати його і розкрутити на подальше знайомство. 

Коли він побачив, що я наближаюся, то притримав двері і пропустив мене до готелю, а вже тоді увійшов сам. 

— Дякую, — сказала я. — А ви не підкажете, де тут ліфт? Мені треба на дах, там відбувається вечірка. 

— Я теж туди їду, — відповів він і я помітила, що в нього чорні кола під очима, певно, вчора тусив на якійсь іншій тусовці і бідненькому не дали виспатись! — Ходімо разом, я вже не раз був в цьому готелі.

 — Чудово, — усміхнулася я. — Бо я тут вперше, нічого не знаю.

Він кивнув і пішов коридором до ліфтів, потім натиснув на кнопку виклику. Добре, що він трохи запізнився і тут вже не було людей, тож мій план можна було правильно реалізувати. 

Правда, коли він уже зробив крок досередини і простягнув мені руку, щоб допомогти увійти, я побачила, що до ліфту наближається ще якась підстаркувата пані. Ну ні, не дам їй зіпсувати свій план. І я швидко натиснула на кнопку, так що дверцята захряснулися прямо в неї перед носом.

— Нам на верхній поверх? — усміхнулася я йому. 

— Ага, — він усміхнувся у відповідь. — Обережніше з тією бабцею, я її знаю. Може і помститись за це, — він тикнув пальцем на двері ліфту. 

— Нічого, поїде іншим, — сказала я недбало. — Не люблю цих манірних квочок, вони починають усіх розглядати, як під мікроскопом…

— Я взагалі ці вечірки не люблю, якби не батько, то…

Він не встиг договорити, як ліфт раптом смикнувся і зупинився між поверхами. Спершу взагалі вимкнулося світло, і я зойккнула, немов злякалася.

— Ми впадемо? — я схопила його за руку. 

Оскара мені, Оскара! 

Головне не видати себе невмілою грою…

— Дивно, — він приобійняв мене за плечі. — Тут є генератори в разі відключення електроенергії. Такого не мало трапитись. 

Раптом світло увімкнулося, але ліфт залишався непорушним.

— Як тут викликати майстрів? — я розгублено дивилася на кнопки. 

— Краще одразу подзвонити на ресепшен, — він дістав з кишені мобільний і почав шукати в контактах якийсь номер. — Так до нас прийдуть швидше. Ось, — він натиснув на "виклик" і приклав телефон до вуха. 

Ввічливо привітався, а потім описав нашу ситуацію адміністратору, після чого відбив виклик: