Глава 14. Незвичайний сеанс

Макс

З кожним дотиком, кожним її видихом в мої губи, кожним нашим поцілунком я відчував, що тепер все буде добре. Лера не жаліла мене, їй справді було добре зі мною, я чув це в її гарячому шепоті та видихах, відчував у кожному її ніжному дотику. Ми обоє були на межі, тремтіли в передчутті, подавались назустріч одне одному… 

Вона більше не відштовхувала мене, навпаки, тягнула до себе, манила, збивала сердечний ритм, змусила божеволіти від нашої близькості.

А після ми лежали і обіймались, я не хотів відпускати її з моїх рук. Може, я вже одужав? Мені давно не було так добре, як сьогодні…

— Кохаю тебе, — прошепотів я їй на вухо, все так само притуляючись до неї і обіймаючи зі спини. 

— І я тебе кохаю, — відгукнулася вона. Тоді повернулася й поцілувала мене. 

Я усміхнувся крізь поцілунок. Все ж, схоже я дійсно став щасливим, хоча думав, що це вже неможливо. 

— Хочу, щоб ти завжди була поруч, — прошепотів я їй на вухо.

— Я буду поруч, поки ти цього хотітимеш…

— Це звучить якось песимістично, — я усміхнувся. — Чого ж я можу цього не хотіти? Я ж кохаю тебе, Леро. 

— Вибач, — вона усміхнулася, — мабуть це через мої невдалі попередні стосунки. Я боюся, що хороше не може тривати довго…

— Цікаво… Ти завжди здавалась мені оптимісткою на моєму фоні, — я чмокнув її у скроню. — А тепер ти боїшся. 

— Я постараюся не боятися, — вона розвернулась до мене обличчям і провела пальцями по моїй щоці. — Адже ти не така людина, яка б могла відштовхнути мене, правда? Навіть якщо щось станеться неприємне…

— Ну, я впевнений, що ти не зрадиш мене, а більше я ні за що не міг би тебе відштовхнути, — я продовжував усміхатись. 

— За це можеш бути спокійний, — серйозно сказала Лера. — Мені не потрібен ніхто, крім тебе. 

— І справа не тільки в романтичних стосунках, — продовжив я. — Я довіряю тобі, абсолютно довіряю. А думав, що більше не зможу довіряти людям.

Вона чомусь замовкла, немов замислилась. Потім поглянула на мене, і я побачив на її очах сльози. 

— Що сталось? — я торкнувся пальцями її щоки і стер сльозинку. — Я засмутив тебе?

— Нічого, справді, все добре, — сказала вона якимось занадто бадьорим голосом. — Мене просто так легко розчулити… Завжди плачу, коли дивлюся сентиментальні сцени у фільмах чи книги читаю. Я дуже ціную твою довіру, і хочу, щоб так було завжди, щоб ми обоє довіряли одне одному все життя…

— Ну значить так і буде, — я усміхнувся і почав цілувати її щоки. — Ну не плач, я тоді починаю переживати, що все ж щось зробив не так. Хочу, щоб тобі було добре. 

 — Мені добре, — прошепотіла вона, також цілуючи мене у відповідь. — Мабуть, це найщасливіший день мого життя…

— Це добре, — я кивнув і обійняв її трохи сильніше. — В мене теж… Сьогодні точно найкращий день, і все завдяки тобі, Леро. 

— Тепер кожен наш день буде найщасливішим, — сказала вона замріяно. — Досить вже страждати через якісь дрібниці, правда? 

— Погоджуюсь, — я продовжував усміхатись. — Головне, що ми разом. Більше мені нічого не треба…

***

Зранку я прокинувся, коли Лера ще спала. Вона чомусь хмурилась уві сні, крутилась… Може, їй теж інколи сняться погані сни? Хоча в мене цього вже нема, і все завдяки їй. Хоча страх, що все це був тільки сон, в мене був, я навіть боявся очі розплющити, але все ж пересилив себе.

Тепер треба і її розбудити.

Я подався вперед і торкнувся губами її щоки. 

— Леро, прокидайся…

Вона розплющила очі і усміхнулась.

— Доброго ранку, — прошепотіла, дивлячись мені в очі. 

— Добрий ранок, — я ще раз чмокнув її, тільки тепер в губи. — Знаєш, я сьогодні боявся розплющити очі. Думав, раптом мені це все наснилось, і тебе тут не буде.

— У мене були схожі відчуття, — сказала Лера. 

— Значить, це нормально, і можна до психолога все ж не йти, — я усміхнувся. — А то були в мене думки. Та зараз я вже точно впевнений, що здоровий.

— Ми мабуть просто обоє страшенно невпевнені в собі, — вона знизала плечима. — Треба якось з цим боротися.

— Кинути всю цю роботу і поїхати відпочити? Де будемо тільки ти і я. Можна було б зараз трохи посилено попрацювати, а потім поїхати, — запропонував я. — Чи це занадто швидко? 

— Мені б хотілося кудись поїхати, — трохи замріяно відповіла вона.  — Хочеться якоїсь романтики…

— Тоді вирішено, — я знов поцілував її в губи і обійняв. — Попрацюємо тиждень, зробимо всі справи, а за цей час нам підберуть якусь поїздку в теплі краї, кудись на море, чи на океан…

 Лера

— Супер, я дуже люблю море! — сказала я.  — Ну, не обов’язково через тиждень, можна й пізніше, підібрати такий період, коли не буде якихось важливих робочих заходів…

— Ну ніби зараз якраз нормальний період, — Макс усміхнувся. — Свят нема, вечірка нещодавно вже була. Тільки робота в штатному режимі, але з нею можна і телефоном впоратись. Тим паче, брат буде тільки радий попрацювати без мене.