Глава 10. Коли гасне світло...

Макс

Коли поцілував її, все навколо ніби зникло. Це було нове і незвичне відчуття. Одразу захотілось знов обійняти її, притягнути до себе і поглибити поцілунок, але замість цього я відсторонився від неї і сказав якомога більш рівним і навіть злегка байдужим тоном:

— Чого тільки не придумають в цих клятих завданнях…

— Ага, — сказала вона, опускаючи погляд. — Тепер аж страшно, що ще може випасти…

— Ну ми ж не маленькі діти, чому одразу страшно, — не погодився я.

Все ж, я хотів відсторонитись і перевести це в щось неважливе, але коли вона підіграла, то стало якось неприємно. Але чого я очікував? Я сам дивувався непослідовності своїх дій та думок.

 — Страшно, що так і не виграю, та не дізнаюся про секрети тієї особливої гри, в якій ти брав участь, — усміхнулася вона. 

— Не знав, що ти така азартна, — я теж усміхнувся. — Ну, давай обирай, тепер твоя черга. 

— Що ж, для різноманітності, хай буде правда, — вона тицьнула на ліву кнопку. 

"Розкажіть про ваші попередні серйозні стосунки", — було написано в завданні. 

— Ну, — Лера відкашлялася. — Я зустрічалася з одним хлопцем в універі… Не знаю, наскільки для нього це були серйозні стосунки, а для мене, скоріше за все, так… Але потім я дізналася, що він одночасно крутив роман з іншою дівчиною, донькою ректора… І ми розійшлися. Вже потім чула, що вони одружилися. Тепер, певно, він зробить гарну наукову кар’єру… Оце мабуть і все…

— Гидко робити щось подібне заради карʼєри. Все ж, чужі почуття — це не іграшка, — сказав я задумливо. 

— Ну, одразу це мене дуже засмутило. Виникли думки, що зі мною щось не так, що я гірша від тієї дівчини. Але потім я подумала, що добре, що я дізналася, що він зрадник, зараз, а не через багато років… Бо зараз було легше це пережити, немає родини, майна, дітей, тощо… Тому все що робиться — на краще…

— Навіть не думай, що ти за когось гірша, — вирвалось у мене, коли наші погляди зустрілись. — Ти… Ну, ти хороша людина і все таке.

— А я й не думаю, — вона трохи знічено усміхнулась. — Насправді в мене нормально з самооцінкою. Злило те, що та дівчина не красивіша, не розумніша, цілком звичайна. І якби не її батько, то навряд чи він звернув би на неї увагу… Є в мене одна дурна риса — я терпіти не можу будь-яку несправедливість…

— Ну, почуття рідко піддаються якимось "справедливим" розрахункам, — відповів я. — Хоча, ти кажеш, що він зробив це заради карʼєри. Якщо так, то мені його навіть трохи шкода. Яким же має бути життя, щоб піти на подібне? Хоча, може це й норма для декого. Але я таких людей не розумію.

— У будь-якому випадку, тепер я рада, що ми розійшлися, — швидко сказала вона. — Бо інакше… Інакше я навряд чи могла б знайти таку цікаву роботу. Мій хлопець був страшенно ревнивий.

— Я теж радий, — погодився я. — Ну в сенсі, ти заслуговуєш на краще. І так, я б не взяв тебе на роботу, якби в тебе був хлопець, я про це попереджав ще на першій зустрічі. 

— Отож, я пам’ятаю, — вона знизала плечима. — Ну, але я не збрехала, на даний час я цілковито вільна і незалежна, і мені це подобається!

— Розумію, — я кивнув. — Мені теж подобається, що ніхто не може мене підставити і зрадити. Тобто, подобається бути вільним і незалежним і все таке.

— Отож, в цьому ми однодумці… — вона поглянула на мене. — Ну що ж, твій хід?

— Ага, — я кивнув і натиснув на "правду". 

“Який спогад із вашого життя є для вас найбільш неприємним?” — висвітилося чергове запитання. 

Це питання застало мене зненацька. 

 — Навіть не знаю… Була одна подія нещодавно, через неї я втратив близьку людину. Певно, це, — відповів я туманно.

 — Співчуваю, — сказала Лера. — Це так боляче — втрачати близьких…

— Краще б мені було боляче фізично, краще б я, а не він, — я зітхнув. — Ну але я нічого не можу змінити і тепер буду жити з цим все життя. 

 — Але чому ти звинувачуєш себе? — запитала Лера. 

— Тому що я винен? — відповів я питанням на питання. — Давай закриємо тему.

— Добре, — вона кивнула. — Будемо ще грати чи займемося чимось іншим? 

— А хто починав? Давай останнє коло. 

 — Гаразд… — цього разу я вирішила обрати дію.

"Дай урок спокуси всім гравцям. Має бути не менше трьох пунктів по завоюванню протилежної статі."

— Тобто я маю тебе вчити?  — запитала Лера трохи розгублено

— Ага, — я кивнув. — Вчити спокушати.

— Та ти й так умієш…

— Знання зайвими не бувають, — я усміхнувся.

— Ну добре, — вона усміхнулася. — Отже, пункт перший — усі жінки люблять компліменти. 

— Ти дуже красива, — відповів я, дивлячись на неї. 

— Дякую, — її щоки ледь почервоніли. — Що в нас далі? Другий пункт? 

— Ага, — я знов кивнув.

— Жінкам подобаються загадкові чоловіки… Тобто якщо є якась таємниця, на яку ти натякаєш, але не говориш прямо, їм захочеться обов’язково про все дізнатися.