Глава 6. "Йде владний бос!"

Макс

Я думав, що коли Лера покине будинок, то мені стане якось спокійніше, чи що, але цього не сталось. Точніше, мені дійсно спокійніше, але скоріше не спокійніше, а нудніше. 

Не уло кого діставати, та й телефон все ще бісив. Я поклав його в тумбу і вимкнув і звук, і вібрацію, але все одно весь час думаю, чи не написали мені ті двоє. Хоча до цього я вже й не згадував про них… Поки Лера була в будинку. 

Цілий день провів в басейні та за грою в "Mortal Combat" на приставці. Ближче до вечора вже аж очі боліли від постійного споглядання в телевізор. 

Цікаво, чим займалась Лера? Певно, робила щось, що роблять звичайні, нормальні люди. Ну там ходила в торгівельні центри, кафе, зустрічалась з друзями… Певно, в неї повно нормальних адекватних друзів. 

Ця думка чомусь мене роздратувала, хоча так не мало бути. Щоб відволіктись, я вирішив піти до кабінету і позайматись роботою… Так і пройшов залишок мого вечора.

Сьогодні на диво легко заснув, можливо через те, що багато плавав. Що ж, вже завтра вона повернеться і буде не так нудно…

***

Зранку, коли я спустився на сніданок, то пересікся з Лерою перед сходами першого поверху: вона якраз приїхала і, певно, хотіла зайти до своєї кімнати.

— О, ти вже тут, — сказав я. 

— Так, доброго ранку, — привіталась вона. 

— Доброго, снідати будеш? — запитав раніше, ніж подумав, все ж, схоже я дійсно трохи скучив за нашими словесними перепалками і хотів продовжити якомога швидше, наприклад, на сніданку. 

— Так, не відмовлюсь, — усміхнулася Лера. 

— Спочатку зайдеш до кімнати, чи підеш одразу зі мною? — запитав я.

— Ну, мабуть, я зайду помию руки, але це не займе багато часу…

— Добре, — я кивнув. — Тоді чекатиму на тебе в їдальні. 

Вона й справді повернулася дуже швидко. Сіла за стіл і подивилася на мене:

— Чим сьогодні нас здивувала ваша куховарка? 

— Ну на сніданок я не їм нічого екстраординарного, сьогодні мали бути яйця пашот, тости з авокадо і прошуто, і ще паростки якогось там "мікрогріну"... Останнім часом моя куховарка аж надто налягла на здорове харчування, хоче й мене підсадити, — я усміхнувся. 

— Звучить інтригуюче, — сказала Лера. — Я, чесно кажучи, не гурман, тож відкриваю для себе зараз багато нових термінів…

— Та там нічого такого, ну прошуто — це такий типу хамон… Мʼясо коротше, але тонко нарізане і витримане, щось таке, ну а "мікрогрін" — зелень різних видів, куховарка її сама вирощує, — пояснив я. — Загалом пробуй, воно звучить дивно, але на смак смачно. 

Лера спробувала шматочок і кивнула:

— Так, смачно… А які у вас сьогодні будуть для мене завдання? 

— О, — я згадав дещо, про що волів би забути. — Точно, на четвер нам треба підготувати звіт для ради директорів, а в пʼятницю… В пʼятницю планується благодійний ярмарок в торгівельному центрі. І певно, я відправлю тебе туди як свого представника. 

— Мабуть, ваш брат буде невдоволений, — сказала вона. 

— Та навпаки, — я знизав плечима. — Він буде в центрі уваги, він таке любить.

— Я мала на увазі, що ви не прийдете сам туди…

— Я теж мав на увазі саме це, — я усміхнувся. — Повір, що б  він не казав, йому добре, коли мене там нема. 

— Таке часто буває між братами й сестрами, — сказала Лера. 

— Просто він хоче заграбастати мою долю акцій, тут справа тільки в грошах, — я знов знизав плечима. 

— А як ваші батьки до цього ставляться? 

— Вітчим, певно, спить і мріє, щоб це сталось, — припустив я. — Мати… Не здивуюсь, якщо вона теж на їхньому боці.

— Ясно, — Лера кивнула. — А мені здалося, що вони такі милі…

— Милі? — хмикнув я. — Ну, хіба що вони хотіли, щоб ти розповіла їм про мої "дивацтва", ото й були милими. Бо сплять і бачать, як би відсторонити мене від керівництва. 

— А що я можу їм розповісти? — вона закліпала очима. — Думаю, про ваші телефони вони й самі в курсі…

— Отож, — я переможно усміхнувся. — Їм нема чого дізнаватись. Ну про кошмари… Але якщо вони дізнаються — ти вилетиш звідси.

— Ви думаєте, це якось вплине  на ситуацію в бізнесі? — здивувалася Лера. — Ну, я маю на увазі ті кошмари… Вони сняться всім…

— Ні, — я похитав головою. — Але це вплине на мою довіру до тебе. Якщо щось розповіси, то вилетиш, однозначно.

— Ну, для мене вигідніше нічого не розповідати, — знизала вона плечима. — Але, звісно, ви можете мене звільнити, це ваше право…

— Вони можуть підкупити тебе, — я уважно подивився на неї. 

— Але що я можу їм дати навіть якщо вони мені пообіцяють гроші? Не думаю, що ви будете ділитися зі мною якимись важливими секретами… А все інше вони певно й так знають…

— Авжеж, не буду, я ж не ідіот, — я усміхнувся. — Добре, що ми розуміємо одне одного.