Глава 3. "Нікому про це не кажи"

Лера

Спершу я просто сиділа і роздивлялась навкруги. Тоді побачила на столі якийсь щоденник у чорній палітурці і відкрила його, то виявились записи попередньої асистентки, як я зрозуміла, погортавши його, вона конспектувала туди зміст дзвінків, і потім відповіді, які потрібно було дати. 

Я трохи почитала, щоб приблизно собі уявити загальну картину того, в якій манері Максим спілкується з  іншими людьми. 

Аж раптом один із телефонів задзвонив, змусивши мене здригнутися. Я подумала, раптом це шеф знову перевіряє мене? Швидко виклала на стіл усі чотири, і взяла до рук золотий, який саме задзвонив.

— Алло, це Катерина? — запитав мене чоловічий голос. — Хочу, щоб ви терміново передали Максу, що цього місяця ми не збираємось продовжувати терпіти таке зверхнє ставлення до ради директорів. 

— Добрий день, — привіталася я. — Це Валерія, нова асистентка Максима, я неодмінно все йому передам, дякую за дзвінок. 

— Йому лікуватись треба, — хмикнув чоловік на тому кінці. — А не торгівельним центром керувати. Я хотів провести у нас виставку, а він так і не відповів на пропозицію! Якщо не відповість сьогодні-завтра, то художниця обере інший ТЦ, а це, можна сказати, світова зірка!

— Вибачте, а як вас звуть? — запитала я. 

— Олексій, я співвласник центру, і мені набридло таке його ставлення! Він навіть на дзвінки сам ніколи не відповідає! — продовжував обурюватись чоловік.

— Я йому передам ваші побажання, а потім повідомлю про його відповідь, — офіційним тоном промовила я. 

— Він скаже тобі не відповідати мені, — хмикнув чоловік. — Він завжди так робить!

— Ну, ваші слова я йому передам обов'язково, а за його дії поручитися не можу, вибачте…

— Пробачте, — чоловік на тому кінці зітхнув. — Просто це дійсно важко… Ми не можемо ефективно керувати центром, коли він залишається генеральним директором і навіть не виходить на звʼязок. І тому я нервую. Але я не мав зриватись на вас.

— Нічого страшного, — сказала я. — Зрештою це моя робота. Я не ображаюсь. 

— Дякую, — відповів він. — Тоді сподіватимусь, що він все ж якось дасть знати про своє рішення щодо виставки. Не буду більше вас відволікати. До побачення. 

— Дякую, до побачення, — сказала я і почала записувати в щоденник інформацію про дзвінок.

В цю мить з кабінету вийшов Максим. Я помітила невдоволений вираз його обличчя і подумала, що зараз мені перепаде на горіхи, бо я явно щось зробила не так, як він хотів. 

Вирішила діяти на випередження і швидко відрапортувала:

— Дзвонив Олексій з ради директорів, щодо виставки, яку хочуть провести в торгівельному центрі …ʼ

— Що б він там не пропонував, я не погоджуюсь, — відповів Максим. — І на всі його дзвінки так і відповідай. Максим проти. Крапка. 

— Але, можливо, якось обгрунтувати ваше рішення… — почала я, але він мене перебив. 

— Це прохання від Олексія і тому в ньому відмовлено. Можеш так йому і передати. Дослівно, — хмикнув бос. 

— Добре, — я записала це речення в щоденник, щоб не забути.

— Взагалі, що ти там так довго з ними возишся? Треба, щоб вони швидко казали, що їм треба, ти записувала. Все. Ніяких зайвих слів, вони тобі не подружки, — продовжив він невдоволено. 

— Я візьму це до уваги, — сказала я, хоча так і хотілося обуритися, адже не я винна, що мій співрозмовник говорив так багато…

— Пішли обідати, — сказав він мʼякшим тоном. — Обід щодня о першій. 

Я кивнула, взяла сумку і стала складати в неї телефони, бо ж певно їх треба було тягнути з собою.

Тоді він пішов на вихід, а я рушила за ним. 

На столі було накрито, як у ресторані. От тільки сам стіл був величезний і розрахований мінімум на десять людей, а накрито було на двох. Перед двома стільцями було декілька тарілок, накритих спеціальною кришкою, щоб їжа не остигла. Також навколо першої страви, яка стояла прямо перед стільцем, була купа столових приборів. Друга і третя страви стояли трохи далі. 

Максим пройшов і сів за одне з місць, зняв зі страви, що стояла прямо перед стільцем, прозору кришку, і я відчула дуже апетитний аромат крем-супу. 

— Сьогодні тобі пощастило, Ольга приготувала крем-суп з перепілок, це її фірмова страва, — сказав Макс і взяв одну з ложок, які були навколо страви, занурив цю ложку в суп і підніс до губ, після чого зʼїв її вміст. 

Я теж взяла ложку і спробувала суп у своїй тарілці.

— Дуже смачно, — сказала, а потім злякалася, що може він не давав мені дозволу говорити за їжею. Хтозна, які там в нього щодо цього звички і правила. Поглянула на Макса, але він, схоже, був настроєний досить благодушно. 

— Ага, ну хоч щось в цьому будинку ще приносить приємні емоції, — погодився він і продовжив їсти…

 Макс

Після обіду ми мали поїхати в справах. Раніше мені доводилось самому ходити і забирати певні документи, бо ж довіряти їх водію чи ще комусь не хотілось, Не хотілось і щоб їх завозив зведений брат чи вітчим. З матірʼю в мене були нормальні стосунки, але вона не надто цікавилась роботою ТЦ і не займалась подібним.