Лера
— А ви точно психолог? — з легкою недовірою запитала мене мати мого майбутнього обʼєкта досліджень. Хоча, авжеж, вони не знають, що він буде моїм обʼєктом, ну але…
— Так, я можу показати диплом бакалавра, — я простягнула їй файлик з документами. — Зараз вступила на магістратуру…
— Зрозуміло, — вона кивнула. — Ну ваші дипломи я бачила в резюме. До речі, вам треба видалити ваші фотографії з ваших резюме та профілів. А так ми видамо вам фальшиві документи спеціально для того, щоб представлятись Максу. Хоча, навряд він буде перевіряти їх, але краще перестрахуватись.
— Ви сказали, що я маю виконувати обов’язки асистента? — уточнила я.
— Так, і постарайся бути відповідальною, бо Макс непередбачуваний… Він може одразу тебе звільнити. Намагайся задовільнити його, — вона зазирнула мені в очі.
— Але, я сподіваюся, це ви в переносному значенні сказали? — я нічому вже не дивувалася. В пошуках роботи не раз натрапляла на вакансії нібито операторів колл-центрів чи СММ-ників, за якими приховувалися пропозиції працювати в секс-індустрії, та інші подібні хитрощі.
— Ні, в прямому робочому, — пояснила вона. — Йому важко вгодити. Треба бути пунктуальною, відповідальною, швидкою і таке інше… Ви отримуватимете дві зарплатні: і як його секретарка, і як психолог. Тож маєте і там, і там працювати сумлінно.
— А чому йому потрібен психолог? — запитала я.
— Вже чотири місяці як його друг загинув в нього на очах, та ще й врятував йому при цьому життя, — Ангеліна Павлівна зітхнула. — Після цього все життя Макса пішло кудись не туди… Його наречена намагалась його витягти, але він її відштовхував і врешті-решт вона зійшлась з його другим найкращим другом. Так він втратив всіх трьох дорогих людей за короткий період…
— Тепер зрозуміло, — кивнула я. — Мабуть, працювати з психотерапевтом він відмовляється?
— Так, — вона теж кивнула. — Він ненавидить лікарів і каже, що "не псих". Тим паче, по роботі він справляється навіть отак дистанційно і справи там йдуть добре.
— Я сподіваюся, що ми спрацюємося, — усміхнулась я їй.
— Але він… Як би це сказати… — вона намагалась підібрати слова. — Він може спеціально бути грубим, відштовхувати вас. Він зараз взагалі, здається, ненавидить людей…
— Ну, попереджений — значить озброєний, — відповіла я. — Я буду мати це на увазі, а грубощами мене не злякати… Але, можливо, я буду грати роль, що мене це засмучує… ну щоб він не запідозрив нічого, вірно?
— Ну там вже дивіться по ситуації. Я сама не знаю, як з ним поводитись, в нас не виходить навіть поговорити, — зітхнула жінка.
— Зрозуміло… Ну, я, коли вже ближче з ним познайомлюся, можливо, дам вам якісь поради як фахівець…
— Для мене головне, щоб він хоч трохи відпустив ситуацію… Думаю, він все ще звинувачує себе в тому, що трапилось, — пояснила мати мого майбутнього підопічного.
— Таке часто трапляється. Але я постараюся зробити все, що від мене залежить, аби допомогти…
Закінчивши всі свої настанови, вона попрощалася зі мною, сказавши, що мій перший робочий день завтра, щоб я прийшла о дев’ятій ранку, і ми разом поїдемо до її сина.
Я була рада, що нарешті знайшла роботу, за яку мені пообіцяли достойну оплату. Хотілося швидше розпочати працювати,тож мої слова про те, що з радістю зустрінуся з нею завтра, були цілком щирими.
— Ви не на машині? — спитала Ангеліна Павлівна. — Мій чоловік може вас підвезти, він саме їде в центр міста.
— Добре, — сказала я. — Буду вдячна.
Бо маршрутка в цьому фешенебельному районі ходила рідко — у всіх були автомобілі…
Я вийшла з будинку і побачила дорогу автівку, що вже стояла з відчиненими дверцятами — очевидно чекали саме мене. Водій визирнув з машини і сказав:
— Певно, ви Валерія? Я Віктор, чоловік Ангеліни, я вас підвезу, сідайте.
— Добрий день, так, це я, — усміхнулася я, сідаючи на пасажирське сидіння. — Дякую.
Ми виїхали з двору та якийсь час обоє мовчали, а потім, коли авто вже виїхало на пожвавлену вулицю , він сказав:
— Знаєте, у мого пасинка дійсно проблеми з психікою. Я вважаю, що йому взагалі краще лікуватись десь за кордоном, в спеціальному закладі. Але Ангеліна проти, — він зітхає.
— Все так серйозно? — я була трохи здивована, адже зі слів жінки зрозуміла, що в її сина може просто депресія чи невротичний розлад, які не потребують стаціонарного лікування.
— Йому сняться кошмари, він же ночував у нас якось, то кричав півночі. Але Ангеліна немов сліпа. І це я мовчу про різні фантомні болі, — він зітхає. — В такому стані керувати цілим торгівельним центром надто небезпечно… Як для самого Макса, так і для бізнесу. Він як бомба сповільненої дії. Тому я і хотів попросити вас про дещо… Якщо у вас вийде зібрати докази того, що йому потрібне примусове лікування, я заплачу вам в десять разів більше, ніж дружина за вашу роботу психолога під прикриттям.
— Це досить несподівано, — кажу я обережно. — А про які саме докази ви говорите?
— Це вам видніше. Ви ж психолог. Щось таке, що змусить психіатрів взяти його на примусове лікування, — він знизав плечима. — Чи вам таке зробити не під силу?
#568 в Жіночий роман
#2024 в Любовні романи
#973 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 17.11.2023