Глава 8

Глава 8

Оторопіло витріщаючись у дзеркало, у якому більше не маячила довга, худа і єхидна фізіономія Психопомпа, Катерина Олексіївна протягом кількох секунд гарячково розмірковувала.

Що ж мені робити? Вирішити, що мені усе це здається та забити? Бігти, як того вимагає песець? Чи може залізти у ліжко, накритися ковдрою і просто спробувати заснути?

Остання думка здалася їй такою привабливою, що вона навіть зробила кілька кроків у напрямку затишного ліжка.

– Матінко божа, Катю, що ти робиш?! Який сон?! Яка ковдра?! – зупинила вона сама себе. – Прислухайся до своєї інтуїції! Невже ти не відчуваєш, що ти в небезпеці?

Вона кинула погляд на песця.

Можливо, якби звірятко продовжував верещати, вона все ж таки б обрала варіант з ковдрою і сном. Точніше спочатку, викинула б песця за вікно (бо інакше заснути в неї все одно не вийшло), а потім вже обрала б цей варіант.

Однак звірятко, як і вона, перебував у здивуванні та обуренні. Судячи по виразу його мордочки, він, як і вона, повірити не міг, що довга нахабна фізіономія, так нічого толком і не пояснивши, раптом узяла і зникла.

Катерина Олексіївна подумки підсумувала все, що встигла дізнатися про ситуацію, в яку потрапила.

Завдання, яке їй наче б то доручили, якщо, звісно, припустити, що вона все ж таки стала агентом загадкового МСВА – маячне та нездійсненне. Тіло, в якому опинилася її душа, належить дочці мірошника Кейт, про яку вона не знає нічого, окрім загальної інформації. Що ж до світу, в який її закинуло, то про нього вона не знає нічого, крім того, що, якщо вона не впорається зі своїм завданням, то цей мир стане частиною якогось там Похмурого Всесвіту.

Жінка скривилася й посміхнулася...

– Маячня, звичайно ж! Але з іншого боку, що я втрачаю? Чому б не пограти в «Баба Катя рятує світ!» Ні. Не так, – знову посміхнулася вона. – Ось так крутіше: «Баба Катя, яка у сімдесят п’ять знову дівчинка уп’ять, рятує світ!»

Однак тут вона згадала, що сама за себе, і посмішка сама собою згасла.

– Розтуди-ж-сюди твою гойдалку! – видихнула жінка, усвідомивши, що її, немов горезвісну жабу з байки кинули в глечик зі сметаною. – Ну й покидьок! Ну і сволота! - продовжила вона відводити душу. – Та твою ж матір!..

І усе.

На цьому цензурні слова у культурної та вихованої Катерини Олексіївни закінчилися, а оскільки за їх допомогою душа не полегшувалась, то і озвучувати їх сенсу не було.

Сіян, який спостерігав за жінкою, яка досить експресивно щось сама з собою обговорювала незрозумілою йому мовою, лише закотив очі.

Хай робить, що хоче! Меланхолічно розмірковував він. Мені все одно!

– Час! – раптом згадала Катерина Олексіївна. – В мене дуже мало часу. Від сили година, можливо, півгодини. І те, тільки у тому випадку, якщо я правильно прорахувала цього пройдисвіта.

Жінка кинула погляд на прикриті до коліна білосніжною батистовою сорочкою ноги. Потім у вікно. Зима. Підбігла до однієї шафи, відкрила.

– От дідько, одні тільки сукні!

Підбігла до наступної шафи.

– Знову тільки сукні!

Вдихнула. Видихнула.

«Як там песця звуть? Здається... Сіян? Чи ні?.. Навіть, якщо й ні, переживе!» – подумки вирішила вона і звернулася до звірка:

– Сіяне! Тебе ж Сіян зовуть? – уточнила вона, побачивши, що звірятко ніяк не реагує. – У нас п’ять хвилин на збори. Де мої похідні речі? Тобто Кейт? Бажано теплі!

– У кімнаті Кейт, звичайно, а де ж ще їм бути, – меланхолічно відповіло звірятко.

– Це я й без тебе знаю! Де саме? У якій із цих шаф або комодів? – процідила крізь зуби Катерина Олексіївна.

– З цих? – апатично кивнув звірятко на меблі. – В жодній! Тому що це кімната не Кейт, а Улітти. Ти чим слухала, коли я тобі розповідав, що Улітта забрала собі тіло Кейт, щоб принц дістався їй!

– Твою ж матір!… – у серцях вигукнула Катерина Олексіївна, заплющивши при цьому очі, бо так її легше було упоратися з роздратуванням.

Подумки прочитала чергове багатоповерхове нецензурне заклинання. І… полегшало.

Розплющивши очі, жінка знову подивилася у вікно, за яким займався туманний світанок. От дідько! Тобто Сіян! – вилаялася вона. – Що з тобою?! Ти що передумав змотуватися відсіля?

– Нічого я не передумав! Втомився просто тебе благати! Тим паче, що ти усе одне мене не слухаєш! Ніхто мене усе одне не слухає! – обурено буркнув песець.

– Я слухаю! Але ти мені не відповідаєш. Тому я прошу тебе подивитися на мене і сказати мені, як ти уявляєш собі мою втечу у такому вигляді? – Катерина Олексіївна багатозначно погледіла на свою нічну сорочку.

– Так ми усе-таки змотуємось відсіля?! – у мить вийшов з апатії Сіян.

– Якщо я знайду, щось зокрема суконь з довгими та пишними спідницями. І якщо ми вспіємо зникнути, перш ніж прокинеться хтось із моїх новоявлених родичок, то так, ми змотуємося, – дратівливо підтвердила Катерина Олексіївна, метнувши багатозначний погляд на вікно, за яким займався новий день. – До речі, ще півгодини, і за вікном зійде сонце, – про всяк випадок додала вона, озвучивши свої думки вголос.  

Практична та підприємлива жінка вже встигла відзначити, що оскільки вікно кімнати виходило в сад, і одне з дерев росло прямо під вікном, то навіть, незважаючи на другий поверх, втекти крізь вікно не буде для неї проблемою. Одначе, звичайно, це не буде проблемою, якщо вона буде вдягнена у штани, а не сукню з сотнею спідниць.

Натяк на брак часу Сіян зрозумів з півслова.

– Речі батька Кейт підійдуть? – невпевнено запропонував він, почухавши потилицю. – Вони в коморі, що прилягає прямо до цієї кімнати. Він довго хворів і не вставав з ліжка, тому Рогніда запакувала їх і хотіла віддати на благодійність, проте Кейт не дозволила.

– А я маю вибір? – риторично з’єхидничала новоявлений агент МСВА. – Показуй дорогу.

Експропріація речей покійного з «благодійного фонду» Рогніди пройшла гладенько та швиденько. Повернувшись до кімнати, майбутня втікачка поспіхом переодяглася. На щастя, батько Кейт, виявився не особливо високим і потужним чоловіком, тому, незважаючи на те, що одяг був з чужого плеча, пересуватися в ньому Катерині Олексіївні було цілком зручно.