Глава 6

Глава 6

Голова Міжреальностної Служби Викорінення Аберацій (МСВА), яка у свою чергу являлася одним з підрозділів Всесвітнього Агентства Охоронців Рівноваги (ВАОР) сидів у своєму домашньому кабінеті, нетерпляче постукуючи пальцями по столу.

В кахельному каміні епохи ренесансу позаду нього з апетитом тріскало полінами полум’я, а у величезне панорамне вікно за ним зацікавлено підглядали одразу чотири яскраві місцеві луни.

Увінчана шикарною гривою чорнявих волос голова чоловіка стомлено схилилася над монітором, а очі зліплювались від недосипу. Здавалося, що він ось-ось засне.

Проте як тільки у двері постукали, сон з нього у ту ж мить, як рукою зняло.

– Відкрито, – запросив він війти того, хто був за дверима.

На якусь долю секунди на лобі його промайнув малюнок із глибоких зморшок, що видало те наскільки серйозно він стурбований.

Керівник МСВА надто добре знав свого агента, щоб не турбуватися.

Втім, тільки-но встигнувши з’явитися, зморшки тут же зникли, обличчя Ермія Психпомпа Першого знову прийняло абсолютно незворушний вираз, властивий скоріше кам’яним статуям, ніж живим істотам.

Сомо собою зрозуміло, що пальці його теж перестали постукувати по столу.

Двері відчинилися, і на порозі нарешті з’явився той, на кого Ермій з таким нетерпінням і занепокоєнням чекав.

Незважаючи на те, що в ієрархічних відомостях МСВА прибулий значився лише тридцять третім, Арон був найкращим його агентом. Щоправда, скабкою в дупі Арон теж був самою першою та болючою! А під час дуже й дуже болючої! До речі, саме тому, що Арон був такою скабкою – він і залишався усього лише тридцять третім.

Втім, свавільного і некерованого Тридцять Третього – таке його становище більш ніж влаштовувало. І щоб його зберегти він погодився би бути навіть і сто тридцять третім. Головне щоб залишатися ніким особливо неконтрольованим! Проте штатних Психопомпів було усього тридцять два, а позаштатних – один. Тобто він – єдиний і неповторний і саме тому Тридцять Третій.

– Радий бачити тебе, Арон, проходь, сідай, – запропонував Ермій, вказавши гостю на крісло. – Чай, кава, щось міцніше?

– Давай-но, чай і щось міцніше, на твій смак, – посміхнувся Арон, з блаженством потягуючись у зручному кріслі.

Незважаючи на те, що господар кабінету досить вміло приховував своє нетерпіння, Арон бачив, що шеф насилу стримується.

І він не помилявся.

– Тридцять Третій, не томи, – з легким докором у голосі звернувся до нього Перший.

Задоволено посміхнувшись, Арон все ж таки почав не з проблеми, що привела його до шефа, а здалеку.

– Я як і завжди мав рацію, дракон не має жодного відношення до нашої невловимої банди міжреальностних контрабандистів…

– Ти в цьому впевнений? – з надією в голосі на те, що почує у відповідь «ні», уточнив Ермій, поставивши перед гостем чашку чаю.

– Еге ж, – кивнув Арон. – У нього просто сильний, але нестабільний просторовий дар. До того ж він ще й шалапут і гульвіса. Як я зрозумів, кілька років тому, відпрацьовуючи одне із заклинань, він випадково запулив свого фамільяра в одну із суміжних реальностей. І саме цьому він і скакав з однієї в реальності в іншу: неконтрольовано, але дуже й дуже вперто, – посміхнувся Психопомп. – І зрештою йому таки посміхнулася вдача, і він знайшов свого песця. І можливо, на цьому б його стрибки і закінчилися. Ось тільки песець на той момент прив’язався до місцевої дівчини. І тому, як тільки наш порушник міжреальностних меж знайшов свого фамільяра, той у якості компенсації за моральну шкоду зажадав від нього – врятувати цю дівчину…

Ермій завжди пишався своєю витримкою, проте як він не силився, випробування казкою на ніч про песця і дівчину він витримати не зміг.

– Слухай, а чи не можна опустити історію з дівчиною і одразу перейти до того, що привело тебе до мене? – прогарчав він, перервавши свого балакучого агента на півфразі. – Ніч не нескінченна, а я, як це не дивно, теж іноді маю спати!

– Дуже перепрошую, але опустити історію з дівчиною ніяк не можна, – іронічно хмикнув Арон. – Тому що, саме рятуючи дівчину, наш порушник міжреальностних кордонів й закинув її в техносвіт! До речі, сталося це цілком випадково!

– Прям й таки і випадково?! – не повірив Перший.

Настільки не повірив, що навіть забув про те, що в даний момент історія песця, дівчини та порушника міжреальностних кордонів його цікавить набагато менше, ніж повноцінний сон. Більше того, сон як рукою зняло, та й голова раптом сама по собі перестала боліти.

Невже йому зараз вдасться підловити Тридцять Третього на тому, що, поки той ледарював, він втратив свою професійну хватку? Угу! Ось і віділлються кішці мишачі сльозки! Подумки потирав Ермій руки.

– Випадково, закинути у суміжний чи паралельний світ – це я ще розумію, – між тим продовжував він рівним, лише трохи повчальним тоном. – Але випадково закинути у світ, який знаходиться навіть не в суміжному Всесвіті! Хммм…

– Випадково, згоден – не можна, – самовдоволено посміхнувся Арон. – Але якщо втрутиться Доля…

– Яка ще доля?! – закотивши очі, пирхнув Ермій.

– Доля цілого світу, доля балансу добра і зла, – пояснив Арон і побачивши скептичний вираз на обличчі шефа, простягнув йому свій планшет. – Ось, погляньте на це…

Тільки-но глянувши на екран і, пробігши очима по діаграмах та таблицях, досвідчений і проникливий чиновник МСВА вихопив планшет у свого агента з пальців.

– Що за нісенітниця? – пробурмотів він.

– О! Запевняю тебе, друже, ніяка це не нісенітниця! – одночасно говорити і насмішкувато-поблажливо кривити губи – не така вже й легка задача, але Арон постарався і у нього це вийшло. – Кожна циферка взята зі звітів КМП (Категоризатора Міжреаліностної Пам’яті) та прогнана особисто мною через ВМ (Варіатор Майбутнього).

– Сам бачу, що це не нісенітниця! – прогарчав Ермій. – Кажи, Тридцять Третій, безодня б тебе взяла! Про який саме світ із двох йдеться? І як нам це, – він тицьнув пальцем у планшет, – зупинити? Адже ти прийшов до мене саме тому, що в тебе є якесь рішення, я сподіваюся?!