Глава 5

Глава 5

Можливо справа було в тому, що час був уже пізній, а можливо отрута почала брати своє, але поступово погляд Катерини Олексіївни затуманився, і вона поринула в напівдрімотний стан.

Принаймні, саме напівдрімотним станом вона пояснила собі те, що могла бачити і Сергія Максимовича, лікарку, що метушилася над нею, то прослуховуючи її серце, то вимагаючи показати їй язик, то обмацуючи її кінцівки, то цікавлячись чи не відчуває вона оніміння. І... напівпрозору ширяючу прямісінько над нею дівчину. Яка була як дві краплі води, схожа на неї у молодості. Дівчина була настільки на неї схожа, що якби не довга, нижче пояса коса, якої у самої Катерини Олексіївни ніколи у її житті не було, вона б вирішила, що це вона і є. Та й одягнена дівчина була, м’яко кажучи, дуже дивно.

У Катерини Олексіївни промайнула думка, що, можливо, їй варто було б повідомити лікарку про те що в неї з’явилися перші симптоми отруєння, проте вона її відразу відкинула. Поки вона не підпише заповіт, вона не має права ні казати, ні робити нічого такого, що може пізніше поставити під сумнів її здоровий глузд.

Дівчина тим часом більш не ширяла, вона примостилася на сидінні поруч із Сергієм Максимовичем.

– Що за дивний сон… – задумливо пробурмотіла вона. – Спочатку зі мною раптом заговорив мій Пушистик, потім... Ні, не хочу навіть думати про це, – відмахнулась вона. – І тепер ось це? Дивний сон... Дуже дивний сон...

– Згодна, дуже дивний, – подумки погодилася з нею Катерина Олексіївна.

– О-оо! – зраділа дівчина. – То ви мене чуєте? Це ж чудово!

– І що ж в цьому власне такого чудового? – насторожено уточнила Катерина Олексіївна. Адже вона в тому, щоб розмовляти подумки з напівпрозорою дівчиною, не бачила нічого чудового.

– Ну я просто подумала, що якщо ви мене чуєте і я вас чую, то ви зможете пояснити мені, що зі мною сталося? Або хоча б, де я наразі опинилася? – відповіла дівчина.

– Тобто, хто ти є, ти знаєш? – уточнила Катерина Олексіївна, яку це чогось здивувало.

– Звичайно знаю! – у свою чергу здивувалася дівчина. – Ах так, перепрошую! Я ж не привіталася! Я – Кейт! А ви?

– Кейт? – оторопіло перепитала стара жінка. – Еге ж, звичайно ж, як ще тебе повинно звати, якщо не Кейт! – посміхнулася вона, згадавши, що ось так на іноземний манер вона всім відрекомендовувалася на перших курсах університету.

Хто знає, задумалася Катерина Олексіївна, можливо, це зовсім і не галюцинація, а просто її підсвідомість намагається їй щось сказати.

У цей момент швидка зупинилася, двері купе відчинилися, і навколо прибулої поважливої пацієнтки заметушилося відразу стільки народу, що Катерині Олексіївні стало не до роздумів про кульбіти її підсвідомості. І саме тому, вирішила вона, галюцинація і зникла.

Однак вона була не права.

Кейт нікуди не зникла. Незважаючи на те, що її з незрозумілої причини тягнуло саме до цієї старої жінки, допитливість і співчуття все ж таки виявилися сильнішими. І тому, побачивши дуже сумну юну дівчину, що ширяла біля тіла своєї сестри-двійняшки, вона поспішила, щоб висловити своє співчуття.

Наблизившись до каталки, Кейт побачила, що з одного боку білосніжний, гладкий лоб «двійняшки» розсік невеликий акуратний рубець. В усьому ж іншому дівчина здавалася ніби сплячою.

– Терміново тягніть сюди дефібрилятор! – прокричав схожий з боку на заводного птаха, що безперервно клював зерно, фельдшер. – Вона не реагує на непрямий масаж серця.

– Довезли ж без ексцесів! І це ж требо було, її серцю зупинитися саме зараз? – стурбовано поремствувала медсестра.

– Ну що намилувалась? – пролунав раптом над вухом Кейт буркотливий високий голос. – Переконалася, що померла остаточно й безповоротно?! Тепер пішли зі мною! – об’явила їй висока худа стара в чорному балахоні і смикнула її за руку.

– Нікуди я з вами не піду! – обурилася Кейт і з легкістю відібрала свою руку у старої.

– Що-що?! – здивовано промовила та, оторопіло втупившись в свою пусту долоню. – Але ж це неможливо! Невже аберація? – невдоволено пробуркотіла вона і дуже неохоче уважно подивилася на Кейт, яка у свою чергу обурено дивилася на неї. – Еге ж, скоріше за все, аберація! – тужливо констатувала стара, побачивши замість однієї примарної дівчини – двох. – Ось тільки аберації мені в новорічну ніч й не вистачало! Мало того, що з усіх Посланниць одна я, як дурна – працюю в новорічну ніч! Мало того, що в мене річний звіт на носі! Так ще й оце!

Тяжко зітхнувши, Посланниця витягла з глибин балахона планшетний комп’ютер і про всяк випадок перевірила.

– Все вірно. Ніякою другої тут нема! Я повинна забрати лише одну душу! Отож ти – аберація! – обвинувально констатувала стара. – Тобто надлишок, надмірність, зайвина! Тобто те, чого в моєї звітності бути не може! Тобто головний біль! Тому йди-но ти дівчинка звідси! Я тебе не бачила! А ти мене!

– А можна і їй зі мною піти? – пожалівши дівчину, що важко зітхала, попросила Кейт.

– Ну молодь! Ну нахаби! Дай їм палець, так вони відразу ж і руку відкусять! – розлютилася раптом Посланниця. – Я ж тільки-но що тебе усе пояснила! Невже не зрозуміло? У мене звітність! – постукала вона скоцюбленим пальцем по екрану планшета. – І вона в цій звітності є! Ось тут у стовпці «Прихід», – знов тицьнула вона пальцем в екран. – І тому вона йде зі мною! – схопила вона за руку дівчину. – Та і ти теж! Бо занадто ти вже розумна та зухвала, – сповістила стара і знову спробувала схопити Кейт за руку.

– Нікуди я з вами не піду! – знервовано вигукнула Кейт і, відстрибнувши у бік, випадково провалилася прямісінько у тіло дівчини, чий дух тільки-но що «оприбуткувала» Посланниця і чиє тіло, саме в той момент намагалася повернути до життя бригада швидкої допомоги.

Більше того, саме в той момент, коли дух Кейт провалився у тіло дівчини, через її серце як раз пропустили черговий електричний розряд. І раптом Кейт відчула різкий біль у грудях. Дуже й дуже різкий, безжалісний біль, начебто її із середини пожирало жадібне та ненаситне полум’я. І ще їй страшенно не вистачало повітря. Вона спробувала вдихнути хоча б трішки повітря, але груди пронизало такою нестерпною лавиною пекельного болю, що дискомфорт от нестачі повітря миттєво відійшов на другий план.