Глава 4

Глава 4

Невже вона все ж таки привітала мене?! Промайнуло в голові у старої жінки.

– Господи! Дякую тобі! – прошепотіла вона і, затамувавши подих, тремтячими руками обшукала кошик на предмет наявності листівки або записки.

Ага, ось! Лише листівка. Розчаровано зітхнула жінка. Значить не вибачення.

– Що ж! І просто привітання з днем народження це набагато краще, ніж нічого! – сумно посміхнулася Катерина Олексіївна, після чого нарешті розкрила складену вдвічі картонку і... знову розчаровано зітхнула.

Усередині на білій глянцевій поверхні не виявилося жодного рядка.

«Можливо, і кошик зовсім не від Софії, – сумно подумала вона і в котрий вже раз сумно зітхнула. – Однак, поки я цього, напевно, не знаю, ніщо не заважає мені думати, що це все-ж-таки подарок від неї».

– Від Софії? – припустив старий друг, побачивши кошик.

– Сподіваюся, – знову зітхнула Катерина Олексіївна.

– Вже шкодуєш, що настільки різко виступила проти відносин Софії з її молодим чоловіком? – співчутливо поцікавився чоловік.

– Зараз я розумію, що погарячкувала і тому поспішила, бо... – літня жінка посміхнулася. – Бо недооцінила ступінь закоханості моєї онуки в цього пройдисвіта. Я була впевнена, що якщо я бачу його наскрізь, то і вона в глибині душі теж, щось таке підозрює. І тому варто мені тільки підштовхнути її думки в потрібному напрямку і… – жінка замовкла, так і не закінчивши фразу.

– Але може, ти все ж таки помиляєшся щодо нього? – м’яко зауважив адвокат.

– Ні, – заперечливо похитала головою стара жінка. – Я не помиляюсь. Я достеменно знаю, що це він. Я впевнена, що за пограбуванням мого особняка стоїть саме він. Ні, ні, я не кажу, що він особисто брав участь у пограбуванні, – попередила вона питання адвоката, – але грабували за його наведенням. Я впевнена у цьому настільки же, наскільки впевнена, що моє ім’я Катерина. Бо це ще не все. Все набагато гірше, Серьожо. Я найняла приватного детектива, проте як тільки він намацав ниточку, за допомогою якої можна було б зв’язати Кордунова з пограбуванням мого особняка, він зник.

– Думаєш, Кордунов йому заплатив?

– Ні, – знову похитала головою Катерина Олексіївна. – Я думаю, що справа набагато гірша. Я впевнена, що Кордунов не лише шахрай та аферист, а й убивця. І саме цьому я не бачу іншого виходу, як позбавити Софію спадщини. Тепер, сподіваюся, ти розумієш, чому я не можу припустити, щоб він одружився з моєю онукою? Я боюся, що він вб’є мою дівчинку.

Сергій Максимович доволі часто кепкував як над захопленням своєї старої подруги детективами та і над її підозрілістю, але він також знав, наскільки проникливою жінкою вона була. І тому глянувши на доставлений посильним невідомо від кого кошик, чоловік раптом відчув тривогу.

– Почекай, люба, – поспішно сказала він. – Якщо в тому, що ти говориш, є хоч частка істини, то тобі в жодному разі не можна торкатися вмісту цього кошика.

– Я й не збиралася, Серьожу, – посміхнулася іменинниця. – Не збиралася вже з того самого моменту, як тільки Денис сказав мені, що не знає, хто саме її мені надіслав. І остаточно утвердилася у своєму рішенні, після того як не знайшла у кошику записку.

– Але дещо ти таки знайшла в кошику? – Згадав адвокат і ще більше стурбувався. – Катюша, ти себе добре почуваєш?

– Як і зазвичай, – знизала плечима жінка. – Ти що думаєш, що листівка могла бути отруєною? – розсміялася вона. – Ну і хто після цього схиблений на детективах параноїк? Я чи ти?

– Не знаю, не знаю, Катюша… – почухав підборіддя адвокат. – Але краще я побуду параноїком і виявлюся неправим і навіть смішним, ніж поведу себе розумно – і втрачу тебе.

З цими словами чоловік дістав із кишені смартфон і, набравши свою помічницю, попросив її негайно викликати бригаду швидкої допомоги.

– Сергію, але я собі чудово відчуваю! – спробувала вгамувати тривогу свого гостя господиня вдома.

– Я впевнений, що упродовж перших тридцяти – сорока хвилин після його отруєння, Хаттаб[1] теж так говорив, – буркотливо зауважив адвокат. – Катюша, не будь легковажною, сама посуди. Той, хто надіслав тобі кошик, все знав про твої смаки та вподобання! Так-так, згоден! – підняв він перед собою руки, передбачаючи її заперечення. – Про те, які ти любиш квіти, цукерки та шампанське багато хто знає! Як і про те, що ти вельми підозріла особа і саме тому досі жива!

– Ну добре-добре! – посміхнулася іменинниця і кокетливо підморгнула. – Заради тебе і тільки заради тебе! Я так і бути прокочусь у відділення швидкої допомоги та здам усі необхідні аналізи. Зрештою, у цьому житті треба випробувати все! А я ще жодного разу не закінчувала святкування свого дня народження на лікарняному ліжку! Але ми відволіклися, давай займемося тим, навіщо я попросила тебе залишитися, а саме складанням мого нового заповіту.

– Як скажеш, Катюшенько, – важко зітхнув чоловік. – Як скажеш, – і поліз у сумку за ноутбуком.

Однак, тільки-но він встиг відкрити необхідний йому файл, як за вікном пронизливо закричала сирена.

– Хммм, – глянув адвокат на свій дорогий швейцарський годинник, – швидко спрацювали.

– Ще б вони не приїхали швидко, – закотила очі Катерина Олексіївна та реготнула. – Я не здивуюсь, якщо наша старанна та ретельна Марина підняла на ноги самого міністра охорони здоров’я!

– Нє-ее, – у тон подрузі, посміхнувшись, парирував Сергій Максимович. – Міністра вона навряд чи б стала турбувати. Все-ж-таки новорічна ніч. Швидше, вона одразу підняла на ноги всіх його заступників!

– Чорт би взяв її старанність! – почувши обережний стукіт у двері, раптом посерйозніла жінка. – Ми зовсім нічого не встигли! І це мені дуже не подобається! – незадоволено пробурчала вона. Услід за чим, вже звертаючись до того, хто за дверима, повідомила: – Відкрито!

Всупереч очікуванням господині будинку двері не відчинилися, а прочинилися рівно настільки, щоб у щілину проміж дверей та стояком пролізла лише голова її шофера Дениса.