Пролог

Анотація:

Яка 75 річна жінка не мріє знову стати юною дівчиною? А от Катерина Олексіївна не мріяла і однозначно відмовилася б... Проте так вже склалося, що відведений їй на землі час раптово сплинув, а в неї залишилося незакінченим одна неймовірно важлива справа. Настільки важлива, що заради кількох додаткових годин серед живих вона б і дідкові душі віддала б! А їй усього-то й треба було - вирушити в страшну казку і зробити її знову доброю та світлою.

У тексті:
ДВОХТОМНИК!!! Частина Перша.
принц Чармінг - 1 шт
дракон ледар та розгільдяй - 1 шт
песець у чоботях, він же спадок, що залишився від батька - 1 шт
лиходії:
наречений онуки - 1 шт
мачуха - 1 шт
зведені сестри - 2 шт
розслідування та гумор

Пролог

Величезних розмірів дракон, чия сріблясто-синя луска блищала у приманливому світлі місяця, сидячи з похмурою головою на березі озера дивився у його чорні води і зітхав. Його величезні сумні очі з надією вдивлялися у водяну далечінь, а вуха вслухалися в тишу.

Тиша, до речі, довкола була цілковита. Не було чутно ні дзижчання комах, ні щебету птахів, ні шурхоту вітру у траві, ні єдиного сплеску води… Нічого. Тільки гладка, немов поверхня дзеркала, чорна вода, в яку зараз, милуючись своїм відображенням, вдивлялося біле хутрове звірятко.

– Слухай, а що будемо робити, якщо він так і не з’явиться?

– Не маю жодного розуміння, – важко зітхнув дракон. – Слухай, Сіяне, а ти не міг помилитись причалом або взагалі напрямком? Може, налаштуєш свій фамільярський радар ще раз? А то раптом нам ніякий Поромник і не потрібен? І ми тут лише дарма час втрачаємо!

– Не суди по собі! – обурено хмикнув звірятко. – Дардьяне, я не ти! Якщо я сказав, що душу Кейт віднесло у інший вимір просторіні – то значить, її туди і віднесло! Я якщо я сказав, що причал той що треба – значить причал той що нам треба!

Дардьян у відповідь лише тяжко зітхнув.

Помилувавшись у черговий раз на відображення своєї білої шерстки у дзеркалі озерної водиці, звір хмикнув і вирік докірливо-менторським тоном.

– Дардьяне, я от думаю, думаю, але ніяк не можу зрозуміти, що пішло не так?! Як можна було, плетучи найпростіше реверсне закляття переносу, відправити душу замість іншого кута кімнати в інший вимір?! Поясни мені, будь ласочка, як це могло статися?

– Сіяне, просив же вже, не дошкуляй! Я розумію, що це моя провина! І розумію, що маю виправити свою помилку! Саме тому я й кинув усі свої справи і подався услід за тобою!

– Але мені насправді не зрозуміло! – не захотів вгамовуватися пухнастик. – Попросту, коли ти мене замість просторового карману жбурнув у іншу реальність – я хоча і не відразу і не до кінця, але все ж таки зрозумів, як це могло статися! Так це була помилка неука у розрахунках, у яку також втрутився ще й якийсь додатковий несподіваний фактор, але ж це була цілком й повністю просторова магія! А цього разу ну зовсім нічого не зрозуміло...

– От й мені теж нічогісінько незрозуміло, – вкотре зітхнув дракон. – Можеш скільки завгодно звати мені неуком, але я більш ніж впевнений, що цього разу я все зробив як треба! І саме тому я навіть мацюпусінької гадки не маю, як так вийшло, що душу дівчину утягнуло в іншій вимір. Хоча з іншого боку, я ніколи раніше не обертав назад демонічні закляття...

– Можна подумати є якась різниця, чиє закляття реверсувати! І ти це чудово розумієш! – зневажливо пирхнув хутровий звір. – Отже, якщо б ти усе зробив як належить й реверсування пройшло б як належить! Ех, Ян, Ян… Не дерма твоя матінка увесь час тобі товкмачила, щоб ти вчився, а не по дівками літав! А ти що? Тепер він мені каже, що він, мовляв, усі справи, бідолашний, покинув! Знаю я, які в тебе були справи! Як у того бегемота з анекдоту, що лежав у болоті та пухирі пускав!

– Сиянко-оо, а ти не охренів годиною, – перебільшено солодко-лагідним голосом раптом заговорив Дардьян. – Я ж дракон все-ж-таки, а ти усього лише маленьке пухнасте непорозуміння! На один кігтик покладу, а іншим пристукну! Або ж… – посміхнувся дракон-неук, помітивши по нахабній фізіономії песця, що той анітрохи не злякався, – випробую на тобі експериментальне закляття, яке вже довгий час мрію спробувати, але все ніяк не знаходився той, хто б мені аж так набрид, щоб мені його ані трохи не шкода було!

– Гаразд, мовчу, мовчу, мовчу! – пообіцяло пухнасте непорозуміння. Бо Сиян розумів, що хоча дракон й лише лякає, але хто його знає цього неука, що в нього знов піде не так! Тому краще було не наражатися. – Слухай, а може, ти ще раз подзвониш? – аби змінити тему розмови на більш небезпечну, запропонував він.

– Але ж там написано: «Дзвонити тільки один раз, бо гірше буде!», – заперечив дракон, вказавши поглядом на табличку, прикріплену під набатним дзвоном.

– Куди вже гірше? – буркнуло звірятко. – Й такечки повний песець! А повний песець це моя парафія! Отож, усю відповідальність за наслідки, я беру на себе! Тому, даваймо, Яне, дзвони!

– Сам дзвони! – огризнувся дракон. – З мене ж на сьогодні експериментів достатньо!

– Й подзвоню! – з викликом пообіцяв відважний хутрове звірятко. – Ось тільки палицю велику знайду, щоб дістати до дзвоника, і подзвоню. Хоча… Навіщо мені палиця, якщо я маю чоботи? Мені їх Кейт, до речі, подарувала! Бачиш, яка вона в мене уважна, на відміну від тебе! – не упустив він нагоди, щоб уколоти колишнього господаря.

Вирішено – зроблено. Звір стягнув з лівої ноги чобіт і, високо підстрибнувши, зумів-таки дотягтися їм до дзвоника.

Й тривожний, сумний дзвін перш ніж остаточно згаснути, досить надовго залунав над чорними водами озера.

Однак цього разу, тільки-но згас звук дзвоника, в темряві десь далеко попереду почувся плескіт води.