Тяжка доля чарівника

Люк Скайвокер живе як чмо.
Приходить Обі-Ван і каже: - Ти не чмо, Люк! Ти джедай.
Гаррі Поттер живе як чмо.
Приходить Хагрід і каже: - Ти не чмо, Гаррі! Ти чарівник.
Фродо живе як чмо.
Приходить Гендальф і каже: - Ти не чмо, Фродо! У тебе особлива місія.
Отак масова культура зробила так, що мільйони дітей усе життя чекають на незнайомого бородатого мужика, який прийде й забере їх із дому і зробить дуже важливими, відомими та багатими.

З соцмереж.

━━━━━━༻❁༺━━━━━━

Зітхнувши, я відставив убік горнятко з кавою і втомлено озирнувся довкола. Моя кімната виглядала б як звичайне помешкання у столиці якогось королівства… якби це не була кімната на верхньому поверсі чималенької вежі, схованої мало того що у горах, так ще й в окремому згорнутому підпросторі.

До таких радикальних заходів безпеки довелося вдатись, аби відкараскатись від настирливих мисливців за скарбами. Бо ж лізуть і лізуть, рятунку від них нема… Наче медом намазано. Раз тут живе архімаг – в нього точно є золото, коштовності і артефакти!

Про те, що золото в мене зберігається у відділеннях різних гном’ячих банків, а з більшістю артефактів їм банально клепки бракне розібратись, цим добродіям повідомити чогось забули.

На столі, окрім кавника й вазочки з печивом, стояла переговорна кришталева куля та спостережний артефакт – він відображав події з різних куточків світу у вигляді ілюзії, поділеної на окремі прямокутні віконця: кожне зі своїм зображенням. Такий спосіб візуальної подачі даних я випадково підгледів протягом мандрівки до одного технологічного світу.

Тільки в них там це робить якийсь хитромудрий механізм – ну а мені-то це навіщо? Коли можна буквально за півдня розробити відповідне закляття й зробити магічний аналог.

Пригладивши бороду й поправивши атласний домашній халат бузкового кольору, я знову зітхнув.

Чого заджунджурився, спитаєте? Так радіти-то причин особливих немає.

Буття усіх магічних світів підкоряється певним непорушним законам, укладеним ще Першими Деміургами (ще ті жартівники були, скажу по секрету). Технічно – це ті самі заклинання, тільки в основі їхній лежать не наші класичні чари, з поділом на напрями, стихії та першостихії – а одвічна пра-магія, сила, якою власне й творились світи.

Так от. Згідно цих самих законів, якщо у світі час від часу не відбуваються певні події, то починається застій. Глобальний. В усьому світі.

І перші ознаки вже з’явились. Магія банально не розвивається (не через недостачу знань, а бо чародіям банально ліньки вчитись та створювати щось нове), гноми за останні півсотні років не винайшли жодного нового механізму, навіть гоблінські шамани перестали придумувати нові рецепти грибної самогонки.

Однією зі згаданих обов’язкових подій є поява героя, який здійснить… Щось героїчне, звісно ж. Подвиг. Врятує світ від Зла, наприклад.

Зі світовим злом в нас, правда, останнім часом трішечки сутужно. Останні років триста навіть воєн великих не було – ніхто нікого завойовувати вже не хоче. Є, правда, темні ельфи… Але вони давно сидять у себе під землею, нікого не чіпають, тож краще не чіпати і їх. “Не буди лихо, поки спить тихо!” – казав колись мій вчитель.

Правда, судячи з того, що він на старості років поліз у міжсвітовий простір щось там досліджувати, та так і не повернувся – сам він до власних порад не вельми прислухався.

Отож, Всесвітнього Зла в наявності немає. Але нехай. За його відсутності згодиться й маленьке, локальне, так би мовити, зло… Зельце. Золечко. Злюнько. І воно якраз під рукою є.

Коротко кажучи – це дракон. Звичайний собі золотий дракон, живе у горах на перетині кордонів одного людського королівства, двох князівств і одної імперії.

Його й Злом-то важко назвати – останні кількасот років він жив собі тихо-мирно й не чіпав нікого. Але чи то знудився, чи вже кукуха помаленьку їхати почала (а вона може, за стільки-то років – сам оно ледь тримаюсь), і почав він чудити. Чудив він, звісно ж, по-драконячому: кошмарив селян, крав худобу, разок навіть принцесу з найближчого королівства викрав.

Принцесу, правда, дуже скоро довелось відпустити: рятувати її ніхто не з’явився, натомість сама спадкоємиця престолу почала наводити у печері свої порядки. Десь на етапі рожевої фіранки з рюшами на вході ніжна та ранима ящірова психіка не витримала.

Коротше, дракон трохи пустився берега, і його треба було… Ні, не вбити – вбивати Археоптеродонтобореалікса я б і сам не став, і нікому іншому не дозволив. Він мій старий знайомий, як не як. Але от приструнити трохи – не завадило б.

Звісно, я міг би з ним просто поговорити – як я вже вище зазначив, він мій старий знайомий. Майже друг, можна сказати. Але ж це не за правилами! І закони світобудови на таке ніяк не відреагують.

Потрібен герой. І отут ми плавно переходимо до найцікавішого…

Герої, як ви розумієте, на дорозі не валяються (а якщо валяються – то це вони вже здійснили подвиг і встигли його відзначити в першій-ліпшій таверні). Героя спочатку треба знайти, розповісти йому про його героїзм та особливу місію – сам він про це, як правило, не в курсі. Потім героя треба підготувати – і лиш тоді відправляти його творити звершення й бороти Зло (велике чи маленьке – то вже нюанси).

І як ви гадаєте, на чиї плечі лягають усі ці задачі? Вгадали!

Ні щоб діду відпочити на старості років! Змотатись до якогось техновсесвіту, де, звичайно, є своє проблеми – ну, там, радіація, катастрофи, зоряні війни… Але зате є й курортні планети з варіантами відпочинку на будь-який смак. І нема дурних Деміургів з їх дурними світовими законами.

Але я б упорався. Що, думаєте, я ніколи з героями не мав справи? Мав, і не раз.

Але ж ти його знайди спочатку!

Варіантів знайти підходящого кандидата, взагалі, чимало. Найпопулярніший – це прикликати когось з іншого світу. Мені його підказав один колега з паралельного виміру… Власне, в процесі одного з таких закликів ми з ним й познайомились.