Тяжкі дні

Тіні забутого болю

Дощем розбиті сни течуть,
І серце плаче в тиші.
За обрій мрії знов ідуть,
Лишивши спогад нишком.

Холодний вітер губить шлях,
А очі — повні хмари.
У павутинні давніх страх
Життя — як попіл старий.

Щодня шукаю теплий схов,
Та ніч жорстоким громом.
Між світом мрій і пустки мов,
Стою сама, незримо.

Де зорі тихо шепотіли
Про вічність і любов,
Тепер глухі пустелі стіни,
І тягар втрати знов.

Мій крок у темряві тремтить,
Як свічка перед вітром.
В руках — розбитий біль століть,
Що ріже душу злісно.

Де крила? Де мій птах ясний?
Де голос теплий ранок?
Лиш тінь самотності й стіни,
Що душать до останку.

Мій світ розсипався, як скло,
Руїни — все, що маю.
Та з попелу зросте тепло,
Коли не занепадаю.

Болюче серце не згасає,
Хоч рани ще відкриті.
З надії проросте краса,
Що дасть нам сили жити.

І крок за кроком темний шлях
Освітить промінь світла.
Хоч тіні ходять по п’ятах,
Душа у вічність квітне.

Не знаю, де знайду спокій,
І чи поверне час минулий.
Та в серці збережу вогонь,
Що дав колись любов і сили.

Подобається

#2056 в Різне
#429 в Поезія
#1978 в Сучасна проза

Відредаговано: 23.01.2025