Тяжкі дні

Полон нічних жахів

Крики і стогін, знову цей сон,
Душу стискає холодний полон.
Тіні повзуть, обіймають стіни,
Страх пробирає до самої глини.

Серце калатає, мов птах у клітці,
Думки розбиті, як скло у розбитці.
Темрява дихає, шепче слова,
Що проникають у душу жива.

Кроки лунають у порожнечі,
Люстро тріскає — спогади кличуть.
Жахи повзуть, мов гадюки до ніг,
Звуки навколо стають, наче сніг.

Проклятий шепіт в вухах дзвенить,
Виходу з цього не видно й на мить.
Світло згасає, лиш морок і тінь,
Сон цей роздерти не можу я й плинь.

Але далеко, за хмарами зла,
Іскра надії тихенько згасла.
Може, вона ще заграє в мені,
Розіб'є темряву в кожній стіні.

Крики і стогін розтануть у дні,
Зникнуть, мов тіні на білому сні.
Тиша розбудить замерзлу весну,
І я переможу цю ніч без одну.

Подобається

#2031 в Різне
#419 в Поезія
#1970 в Сучасна проза

Відредаговано: 23.01.2025