Тяжкі дні

Тиша, що поглинає завтра

Завтра може і не бути,
Й ранок більше не прийде,
Тепла ковдра — ґрунт холодний,
Квіти — вінок на чолі де.

Світло тихо догорає,
Тінь повзе в ніщо безкрає,
Тиша шепче, не лякає —
Самотність серце обіймає.

Зірка впала в сірий простір,
Ніби спогад, що згасав,
Світ мовчить, а вітер носить
Те, що вічно не тримав.

Де ще вчора сміх лунав,
Нині спокій обіймає,
Шепіт трав і шум листяний
Пісню спокою співає.

Сліз нема — усе мовчання,
Серце стомлене мовчить,
І в повітрі, наче камінь,
Тінь прощання тихо висить.

Сонце більше не зігріє,
Не проб’ється крізь туман,
Лиш земля своїм корінням
Обійме безмежний стан.

Крок за кроком, далі в прірву,
Де вже часу більше й снів,
Де ні болю, ні надії —
Тільки спокій тихих слів.

Тиша — ніжна, невблаганна,
Згортка споминів сумних.
І під ногами лиш остання
Стежка в морок для живих.

Завтра може і не бути,
Лиш сьогодні — крок один.
Все, що є, згорить, заснути
Дасть без жодних тих причин.

Подобається

#2022 в Різне
#420 в Поезія
#1964 в Сучасна проза

Відредаговано: 23.01.2025