І настали ті часи, коли війна затронула всіх нас. Непросто зараз нам усім,багато хто вже пострадав, ніколи нам вже не вернуть все те, що бачили ми всі. Непросто зараз нам проце все говорить про тих хто пострадав і тих хто вже не заговорить. Ми є діти війни і це не помінять. Багто хто розказує таке, що в нас війни нема, що це фальшивка і не більше. Ми молимось за все, щоб завтра теж проснутись і було ще кому нас захищати. Ми пам'ятаємо Азов, Бахмут та Бучу за Вугледар ми зітремо вас у попіл. Літають тут ракети спокою нема, бомби та гранити ранять душу нам. Спочатку всі казали "якщо війна, ми допоможем", а зараз получається, що ми нікому не потрібні, і так казли гордо у вас війни не буде, а получилось все наоборот. Але нам вже не вернуть все те що загубили. Ми не цінували, не любили все так як треба, ми розмовляли, слухали, читали всім тим, що нас вже погубило. Всі згадують всоє то безтурботне є дитинство, коли тут запах пряників, а не ракет, коли ти ще дитина ти дивишся на небо і не знаєш що таке війна та вибухи злощасних тих ракет.
Відредаговано: 19.11.2024