Тягар спадщини (Донні ІІІ). Епізод 3

...6:30: Бритва розмірено дзижчала, зносячи легку неголеність. На відміну від брата Донні завжди був педантичним стосовно зовнішності: Трістан міг ходити навіть із тижневою щетиною — йому здавалося, що це та джинс більш пасували типовому американцю, ніж ретельно виголена шкіра та строгий костюм. Зовні вони були дуже схожі, але зараз кожен рух підсилював відмінність, віддаляв Дональда від Трістана...

...2045 рік, колишній комплекс “Чокто Ред Оакс Казино енд Ресорт” резервації чокто, Східна Оклахома. Колись це була основа бюджету індіанського племені, але ще десять років тому було оголошено, що отримані кошти замість потреб чокто інвестуються в антидержавницьку підривну діяльність, у тому числі — дискредитацію республіканської партії та сім’ї Трампів зокрема. Комплекс був публічно націоналізований, а рік по тому вже менш публічно опинився у власності “Трамп Організейшн”. Чокто пообіцяли, що на основі комплексу створять цехи з виробництва брендів “Іванка Трамп” та “Дональд Трамп”, але в реальності він був перетворений на регіональну штаб-квартиру клану Трампів та ручної республіканської партії.

Дональд дивився на брата — звичайна для нього неголеність була виражена ще більше, скоріше це була вже невеличка борідка із натяком на баки:

— Настільки поспішаєш?

Трістан упіймав погляд:

— Там вже мало хто звертає на це увагу, але краще перестрахуватися — мені не потрібні зайві питання щодо фейсконтролю.

— Щоб почуватися вільним, заганяєш себе в ще жорсткіші рамки?

— Знаєш, між тими, кому взагалі майже не треба голити обличчя, та тими, хто його принципово не голить, мені якось ближче останні, — навмисне жартівливо відповів Трістан.

— Стен, ти ж розумієш, що твій шлях в один бік?

— Донні, в усіх нас шлях в один бік, тільки деякі його обирають, а більшість котиться туди, куди їх котять.

— Ти усвідомлюєш, що прямуєш до принципового ворога, з яким США воювали майже півсторіччя? Як би висловився дід, якби він досі жив?

— Можливо, що краще б я тихо спився, як його брат, ніж намагався відстояти свободу, яку моя сім’я щосили намагається знищити.

— Стен, що ти верзеш!

— Дон, пізно боятися! Наша сім’я не тільки вбивала все навколо, але й цим закономірно знищувала себе. Де залишився наш прадід? У хроніці злочинів на ґрунті расизму. Дід? Це той, хто започаткував перетворення США на бананову республіку. Батько? Він до смерті плазував перед сильними, тому що його предки спілкувались тільки з тими, хто плазував перед сильними, тобто — початково перед Трампами. Просто потім сильними виявилися інші. Розумієш, що це була бомба уповільненої дії? Що, виховуючи бажання стати рабовласником, ти тим самим виховуєш раба? Рабство — це плазування, брехня та падлючість. Ти сам помітив момент, коли від стану свого захоплення Джоном Гімейєром, у якого влада забрала майбутнє, раптом опинився тут, у Чо-Ред, відібравши який, Трампи позбавили майбутнього чокто? Де Спенсер та Хлоя? Їх вбили раби в Монтгомері, раби, які теж не помітили, коли перетворилися на рабів, маючи у предках вільних людей. Мало того — ті, кого рабами зробив саме клан Трампів. Донні, наша сім’я — суїцидник, колективний суїцидник. Одні гинуть тому, що раби, а інші — бо не хочуть бути рабами та бути Трампами, що для нас, по суті, те саме.

У тиші, що раптом залягла у повітрі, Дональд розглядав брата. У Стені було щось живе, таке, що останнім часом зустрічалося вкрай рідко. І було складно зрозуміти — чому його, живого, тягнуло до прірви, наче метелика до полум’я свічки, а вже напівмертвий клан Трампів істерично намагався утриматися на плаву, зберегти вже нікому не потрібне накрадене у численних брудних аферах та відверто кримінальних схемах майно. Він правий? Мабуть. Але де тут сенс? Вирішити загинути на абсолютно безнадійній війні? А хіба більш резонно споглядати тут, як валиться все, що було дорогим, близьким?

Дональд ніяк не міг зрозуміти — чому всі вони — Ксав’єр, Хлоя, Спенсер, Тристан, роблять те, на що він не здатний? Чому повна безнадія вселила не апатію, як у нього, а навпаки — злість. Що з ним було не так?

— Брате, я нічого не можу відповісти. Тому що сам не знаю. Тому що не бачу сенсу в твоєму рішенні, але й кращого запропонувати не можу. Єдине, що можу сказати — ти мій брат. Останній живий брат. І мені боляче усвідомлювати реальність, але навіть якби я мав силу тебе зупинити, то не маю права. Бо не можу дати щось натомість.

Трістан допив коктейль, вони піднялися, мовчки обійнялися, і Дональд залишився на самоті — у величезному порожньому приміщенні, яке колись годувало ціле індіанське плем’я.