Тягар спадщини (Донні ІІІ). Епізод 1

20 січня 2048 року, 6:00: пронизливий будильник висмикує зі сну чоловіка приблизно сорока років. Ще декілька секунд переходу з царства Морфею до реальності, і рука намацала джерело звуку — тиша, але у голові невигадлива мелодія будильника перетворилася на завивання сирени цивільної оборони...

...2046 рік, сірі вулиці Чикаго, сирена тривоги, що створює моторошну гру відлуння між хмарочосами. Шевроле Субурбан швидко мчав Дональда порожніми вулицями. Ще кілька поворотів, і акуратний водій, трохи сповільнившись, пірнув у підземний паркінг, біля в’їзду до якого сиротливо ворушилися на ледь помітному вітрі два прапори Озерної Федерації — синьо-зелене полотнище, розділене горизонтально білою хвилею, із хижим птахом посередині. При вході до ліфта чекали, а на виході з нього вже почулися вибухи, глухі з цього підземного сховища.

— Дон, часу дуже мало.

— Можливо, навіть менше, ніж ми думаємо, Чак. Хто вас бомбардує, Піднебесна?

— Позавчора — Атлантичний союз, зараз — не знаю.

— І в чому причина?

— Подейкують, що за примус нас відмовитися від Франкфорта та Чарлстона їм обіцяно автономію на виборах до Генеральних Асамблей, а можливо, й у виборах губернаторів. Хоча, якщо повірили в друге — не уявляю, що там у головах. Та й перше занадто примарне.

— А нащо вам здалися Кентуккі та Західна Віргінія???

— Не вони нам — ми їм: дуже просять допомогти, бояться повторення Монтгомері.

— Д-дідько, геть невчасно! — Дональд відмахнувся від важких спогадів, — Ви дочекалися звістки від канадських хантерів?
— Тут все невчасно. Вони до нас не дісталися — дійшли чутки, що битва біля Су-Сен-Марі більше нагадувала бійню, хоча точної інформації нема. Наскільки знаю, це було минулого четверга.

— Ще хтось відгукнувся?

— Ніхто, захід мовчить, з півдня лише ти, зі сходу виставлені пости імператора, але поки без зіткнень — скоріше зайняті облаштуванням нових територій, з південного сходу — Атлантичний союз.

— Тоді що, залишається тільки або Вундед-Ні, або низькі ритуальні поклони?

— Ну тільки не ритуальні поклони, краще вже перше.

— Я сюди ледь дістався, ще не знаю як назад складеться. Виходить, далі кожен сам по собі?

— Виходить, що так.

— Хай щастить.

— Навзаєм...