Розділ 8 Екскурсії без гіда

Ведений метким гобліном, я ледве встигав перебирати ногами, щоб не випустити його з уваги. Очевидно, Сіп-Сен теж був голодний, бо за всю дорогу так жодного разу й не озирнувся перевірити, чи я не загубився. Тож, сичачи від болю, доводилося раз у раз прискорюватися, клянучи як свою вдачу, так і квапливого провідника.

Наздогнав я його тільки тоді, коли він вийшов на досить велику площу. Покрутивши головою на всі боки, він упевнено попрямував у кінець черги. Зайнявши місце, він нарешті озирнувся і, знайшовши мене очима, махнув рукою, запрошуючи стати поруч.

Прошкутильгавши через площу, я став поруч із Сіп-Сеном. Попереду нас було ще з десяток гоблінів та гоблінш, які раз у раз кидали на мене зацікавлені погляди. Черга брала початок біля великого столу, що стояв у проході обгородженої парканцем території. На ній було кілька вогнищ, за якими жваво куховарили четверо гоблінш. Пара молодих гоблінів-підлітків відносила до столу горщики з готовою їжею, де їх приймала огрядна гоблінша.

Як устиг шепнути мені Сіп-Сен, ми прийшли до однієї з годувалень. У таких годувальнях готують їжу для вартових і тих гоблінів, які з якоїсь причини не можуть приготувати її самостійно. Загалом, як я зрозумів, щось на зразок їдальні для бідних.

Коли підійшла й наша черга, огрядна тітка-гоблінша з дерев'яним черпаком запитала, де наш посуд, і, почувши у відповідь, що в нас його немає, скривилася. Відкопавши з-під столу пару глиняних мисок, вона щедро зачерпнула їжі з горщика й хлюпнула в наші тарілки.

Отримавши свої порції, ми відійшли в інший кінець площі, до лав. Приборів не було, тому, присівши, я надпив юшку просто з чаші.

Мерзотно. Не огидно, але мерзотно. Несолона, навариста грибна юшка зі шматочками чогось, що нагадувало м'ясо, і слизькою плівкою зверху. Найдивовижніше, що пахло це доволі-таки зносно.

— Їж, — сказав Сіп-Сен, помітивши мою заминку. — Нам пощастило — сьогодні в суп луштриків додали. Смачно. І ситно, — вдоволено додав він, наминаючи свою порцію.

— Ситно — так, а от щодо смаку я б із тобою посперечався.

— Іншого все одно не буде, Васю. Гриби та луштрики — ось і вся наша їжа. Ну і м'ясо кротів, але воно в першу чергу старостам та воїнам іде, а вже потім простим гоблінам, — відповів мені вухатий коротун. — Хоча тобі точно дадуть. Ти ж сильний. І людина, — з якимось сумом і заздрістю додав він.

Я все-таки змусив себе з'їсти все, за пару великих ковтків спорожнивши тарілку. Повернувши посуд, гоблін повів мене до мого нового дому. Я був дещо здивований тим, що мені ось так одразу виділили аж цілу споруду, але Сіп-Сен «заспокоїв» мене, сказавши, що я все ще встигну відпрацювати.

Будиночок не вражав розмірами чи плануванням. Проста кам'яна коробка з парою вікон, без дверей чи завіси. Тапчан, стіл, пара табуретів та вогнище — ось і всі статки мого нового житла. Світних каменів не було. Як сказав Сіп-Сен, їх поцупили «добрі» сусіди разом із завісою та всім іншим, що не було прибите до підлоги.

Залишивши мене відпочивати, він утік, не забувши показати мені відхоже місце й пообіцявши зайти по мене на початку завтрашнього циклу. І на тому дякую.

Наступні кілька днів, або, як тут прийнято казати, циклів, я провів відносно безтурботно. Сіп-Сен, який прийшов через шість-сім годин, вручив мені мазь, що передав Гітрі, і коротко переказав, як нею користуватися, додавши, що найближчими циклами в лікаря буде багато роботи, і той просив без потреби його не турбувати.

Далі мене відвели до годувальні, і після підбадьорливого своєю мерзотністю сніданку супроводили до Артіка. У старійшини я провів не одну годину, розповідаючи про себе та своїх друзів. Особливо його зацікавив Старий, але оскільки я й сам до пуття нічого про нього не знав, то не зміг повністю задовольнити його цікавість.

Розповідав я не все. Наприклад, моє походження і все, що було пов'язане з руїнами Рахва-Іс. Від гріха подалі.

Старійшина Артік був дійсно мудрим гобліном. Так, у бесіді з ним я дізнався про деякі особливості їхнього міста та общинного ладу. Він чимось нагадував мені комунізм, яким його підносили народу в телевізорі — в ідеалізованому варіанті, а не тим, чим він є насправді.

Існувала вироблена роками система розподілу й робіт, яку постійно вдосконалювали. Кожен гоблін зобов'язаний був працювати на благо міста. За це він отримував їжу, воду та інші соціальні блага, як-от чергу на будівництво власного кам'яного будинку (якщо сам не вміє) чи необхідний посуд і начиння.

Роботи, які виконуватиме житель міста, як і години й цикли, протягом яких він буде зайнятий, підбираються індивідуально на розподілі, відповідно до його вмінь та можливостей. За тим самим принципом дається й винагорода за працю. Оцінюється праця гобліна і його внесок у розвиток міста, його самовідданість у тій чи іншій справі.

Наприклад, навіть простий копач чи прибиральник за луштриками (як виявилося, це такі м'ясисті слимаки завбільшки з мою долоню, схожі на равликів без панцира) можуть жити краще за фермерів чи мулярів. Як і було сказано, все залежить від виконаного обсягу роботи й самовіддачі. Тож якщо ти лінуєшся чи халтуриш, то й плата тобі буде невисока. А якщо ж від твоїх лінощів постраждає громада, то до тебе можуть застосувати покарання.

Система покарань досить різноманітна й містить у собі багато чого цікавого. Так, завинілий житель може бути «нагороджений» як годинами понаднормової чорнової роботи, так і чимось значно серйознішим. Аж до переведення на менш «престижні» роботи.

Одними з найбільш шанованих посад чи професій були дозорці й вартові, які оберігають спокій міста від кротів і попереджають про прийдешню небезпеку. Вони першими кидаються на тварюк, відбиваючи їхні атаки або ж, що рідше, стримують їх ціною власних життів, виграючи час для підготовки міста до нападу.