Роздiл 4. Зустрiч. Рiшення. Прощання

Підхоплені повітряними потоками кінці атласних стрічок красиво розвівалися, чимось нагадуючи мені танець змій. Незнайомка стояла в арці проходу, елегантно вперши ліву руку в бік, і всміхалася. Її смарагдові очі палали пустотливим вогником ─ ситуація її явно тішила.

Мені було важко не те що дивитися на незнайомку, а й просто перебувати поруч із нею. Тімес, як назвав її Шаґрат, просто «дихала» похіттю та пристрастю, випромінюючи навколо себе ауру, концентрація якої була настільки високою, що її без проблем можна було розливати у флакончики й продавати в будь-яких алхімічних крамницях. Ну, або в аптеках, якщо потягти їх на Землю. Я почувався підлітком, що потрапив на вечірку Г'ю Гефнера, який ніяковіє від поглядів напівоголених «зайченят» і геть не знаходить собі місця від збентеження. Максимум, на що мене вистачало, то це не витріщатися на неї на всі очі й сором'язливо посунутися ближче до вівтарного каменя ─ його висоти якраз вистачало, щоб приховати мій інтерес до незнайомки.

Судячи з вигляду друзів, вони не відчували особливого дискомфорту від краси дівчини: у їхніх очах переважало німе запитання скоріше про те, хто це, ніж про те, який вона має вигляд. Утім, Свак був передбачуваним винятком: на бородатому обличчі гнома легко читалися його думки й бажання, якби йому випала нагода лишитися наодинці з Тімес.

─ Те саме, що й ви: виконую невеличке прохання нашого спільного знайомого, ─ мило промугикала дівчина, ─ а тому пропоную не марнувати час одне одного ─ мені ще декого в його сферу закидати, ─ додала вона й кинула погляд у мій бік, грайливо підморгнувши, від чого в мене перехопило подих.

─ І з якого дива нам тобі вірити, красуне? ─ спитав Свак, чим немало мене здивував. Я-то думав, про справу він зараз точно не пам'ятає. ─ Самих слів замало, не здається? Є чим їх підкріпити? Бо якщо ти справді тут за дорученням Старого, то знаєш, яку ціну ми заплатили за цю скриньку. І чому він сам її не забере? Може, нам краще почекати трохи й усучити її особисто йому в руки, га? ─ пробасив гном, розмахуючи перед собою пальцем для переконливості.

─ Можна й зачекати, от тільки в мене немає стільки часу: найближчі пару декад Старий точно не з'явиться на Еспфілі. Та й в острівний світ зможе висмикнути вас для розмови не раніше ніж за два-три дні.

─ З ним щось трапилося? ─ насторожився Шаґрат. ─ І, може, ти вдягнешся й перестанеш «тиснути» на хлопця? У нього немає такого опору до аур, як у решти, ─ махнув рукою в наш бік орк.

─ От вічно ти псуєш мені всі веселощі, ─ показово надувши ясно-червоні губки, образилася дівчина, ─ ніколи не давав мені насолодитися збентеженням навколишніх чоловіків. Вони так кумедно ніяковіють і сором'язливо відводять свої хтиві оченята, щойно на них поглянеш, ─ закотивши очі від приємних спогадів, додала вона.

─ Тімес, зав'язуй уже, ─ додавши крихту сталі в голос, повторив своє прохання Шаґрат. Після цього дівчина прочинила одне око, змірявши його награно невдоволеним поглядом, і, хмикнувши, ступила кілька кроків уперед, підходячи ближче до орка. З кожним її кроком я відчував зміни: спершу зникло нестримне бажання заволодіти дівчиною. Ні, вона так само лишалася до нестями вродливою, але вже без тваринної аури сексуальності, що струменіла від неї раніше. На другому кроці стрічки на тілі дівчини почали множитися, повністю огортаючи її, і коли на третьому кроці вони опали, перетворюючись на пил від дотику до підлоги, ми побачили обтислу багряну сукню, яка бездоганно сиділа на Тімес.

─ Ну як? Так краще, Шаґі? ─ крутнувшись навколо себе, запитала дівчина, ніби ненароком поправляючи сукню біля декольте.

─ Та хто вона взагалі така?! ─ вигукнула Бетсі, сплеснувши руками й звертаючись одночасно і до Шаґрата, і до дівчини. На милому личку нашої подруги вирувала ціла буря емоцій, що яскраво відбивали її ставлення як до незнайомки, так і до нас, роззявлених телепнів, які нічого не роблять. ─ Чому вона так поводиться?

─ Ой, забула відрекомендуватися, ─ театрально піднесла руки до обличчя дівчина. ─ Я Тімес, скромна дівчина, яка виконує прохання одного нашого спільного знайомого і яка скаже вам, солоденьким, куди можна ходити, а куди ні, аби не зустрітися з поганими дядьками, ─ останню частину фрази дівчина проспівала тоненьким голосочком, наче промовляла до дітей.

─ Ну все! Я за себе не ручаюся, ─ рішуче мовила Бет, оминаючи вівтар і прямуючи до Тімес. ─ Та вона ж знущається з нас!

Хвилі люті й роздратування, що линули від неї, були настільки сильними, що, здавалося, ще трохи ─ і їх можна буде побачити на власні очі.

Тімес з інтересом стежила за діями дівчини, ніяк на них не реагуючи. Утім, коли долоня Бетсі лягла на руків'я рапіри, в очах незнайомки спалахнув азартний вогник, який розігнав позірний туман веселощів, що хлюпав у них, і поступився зосередженості. На мить мене ніби обдало могутністю, яка сочилася від дівчини, але та сила дуже швидко зникла, звільнивши місце вже такій звичній витонченій простоті.

Ця різка зміна переконала мене в тому, що Тімес, хоч і видається беззбройною та безпорадною, точно знайде що протиставити кожному з нас у разі небезпеки для себе.

Побоювання за Бетсі, яке було майнуло в моїй голові, ─ адже та явно намірилася якщо не зарізати, то вже точно повисмикувати волосся нахабі, ─ швидко вивітрилося: схоже, Тімес просто розважалася, і весь цей фарс був прямим тому доказом.

Коли Бет була вже за пару кроків від незнайомки, Ерел спритно підхопив нашу подругу за талію, притягуючи до себе й не даючи підійти ближче. Дівчина аж крякнула від обурення й несподіванки.

─ Пусти! ─ люто просичала вона, пнучись вирватися. ─ Якщо ви її на місце не поставите, то я сама це зроблю!

Тімес з цікавістю спостерігала за перебігом подій, трохи змістившись і схрестивши руки на грудях.

Не зважаючи на смикання Бетсі, Ерел відступив на пів кроку назад, аби вона не вдарилася об вівтарний камінь, вимахуючи ногами й руками.

─ Не випробовуй наше терпіння. Кажи, що хотіла сказати. Якщо твої слова нас переконають ─ ти отримаєш скриньку, ─ рівним голосом промовив ельф, пильно стежачи за Тімес.