Роздiл 3. Новини здалека

Напівживі від похмілля гвардійці далеко не одразу побачили нашу невелику компанію. Коли ж вони все-таки помітили Свака, то спочатку завмерли, витріщивши очі, а потім, видавши протяжний стогін, наче приречені на тортури люди, бочком позадкували до виходу.

─ Ну що, задоволений? Нас тепер гвардійці стороною обходитимуть, ─ дорікнув крекчущому гному Шаґрат.

─ Може, й обходитимуть, але от мені цікаво, що він узагалі вчора витворяв, аби вони так на нього реагували.

─ Ну, тут таємниці немає, ─ зареготав орк, ─ вишикував їх у ряд і ель на «раз-два» заливав, чергуючи з мудрими мудрощами п'яного гнома.

─ Та вгамуйся ти, зеленопикий! Де твоє співчуття до товариша, га? Я, між іншим, не просто так пив, а справу робив ─ коней нам діставав.

─ Та невже? Яким чином? Виграв у бідних хлопців у грі «хто кого переп'є»? ─ запитав я.

─ Ти от неправильно зараз питаєш, Васю. Бачиш же, що доброму гному зле ─ допоможи йому, принеси кухоль цілющого елю, який поставить його на ноги і вгамує клятий дзвін у голові, ─ роздратовано-жалібним тоном пробурчав у відповідь Свак. Вигляд сіро-зеленого коротуна, який уже обома руками обхопив власну голову, був кумедним.

─ Давай по-іншому: я переодягнуся і покличу Бет з Ерелом на сніданок, а ви з Шаґратом знайдете Дару і попросите накрити стіл в альтанці на задньому дворі. І поїмо на свіжому повітрі, і голові твоїй не так «бо-бо» буде. Ну що?

Почувши ім'я господині заїжджого двору, Свак кинув на мене швидкий напружений погляд, який тут же змінився колишньою хворобливою розслабленістю.

«Поц! ─ подумав я. ─ Вирішив, що я так просто себе видам! Та після стількох складених сесій у мене навіть око не смикнеться».

─ Валяй, тільки не довго. Якщо їжу принесуть раніше, ніж ти спустиш до нас свій худий зад, то не думай, що я тебе чекатиму! ─ попередив мене гном, масажуючи скроні.

─ Ну, без ранкового кухля елю я якось обійдуся, ─ кинув я Сваку, обережно оминаючи його, аби ненароком не наступити, і рушив сходами нагору, ─ ти краще про їжу подбай.

─ Іди вже, розпатякався, ─ відмахнувся від мене гном, ─ зеленопикого попрошу метнутися.

─ Я, взагалі-то, тут стою, ─ додав орк, усміхаючись.

─ Тим краще, ─ пробурчав у відповідь Свак, ─ не доведеться повторювати.

Збігши на другий поверх, я постукав у номери Бет і Ерела. Дочекавшись сонного «я сплю, відвали» з-за перших дверей, повідомив про майбутній сніданок на задньому дворі й зайшов до себе. Сумнівів у тому, що наш мовчазний друг і так усе чув, у мене не було.

Скинувши треники й обмившись у цебрі з водою, я вдягнув дбайливо розкладений чистий одяг, який покоївки залишили на моєму ліжку. Що круто ─ то це повна відсутність запаху від драконячих чобіт, хоча впрів-то я добряче. От би на Землю такий секретик урвати та розповсюдити: медаль не медаль, але щире «дякую» від мільйонів людей, змушених улітку їздити громадським транспортом, було б забезпечене.

Витративши ще трохи часу на наведення бодай якогось ладу на голові, я вийшов із номера. Ще раз постукавши для очищення совісті у двері Бетсі й не дочекавшись відповіді, я спустився вниз.

На підході до альтанки мене обігнала пара молодих дівчат у фартушках із рюшами. У руках кожної була здоровенна таця зі стравами та напоями.

─ Овва! Та я якраз вчасно, ─ мовив я, сідаючи за стіл.

─ Та без тебе б і не починали, ─ вдоволено протягнув гном, роблячи кілька великих ковтків із кухля.

─ Ну так, ну так... а з нею що? ─ запитав я, показуючи на Бетсі. Обличчя дівчини було блідим, із невеликими колами під очима, а в погляді явно читалася страшна смерть тому, хто посміє в неї про щось запитати.

─ А, це? Не звертай уваги. Просто її підняти підняли, але не розбудили, ─ пояснив Шаґрат.

─ Угу, вона очі розплющила, тільки коли за стіл сіла. Побачила, що нічого ще немає, і таку міну скривила, що якби проходили десь поруч корови ─ тиждень би кефір давали, ─ додав Свак, за що тут же схопив у лоб влучно запущеною ложкою.

─ Ой, випустила, ─ криво посміхнувшись, мовила дівчина, ─ не подаси?

─ От і роби їй добро після цього, ─ буркнув гном, потираючи забите місце.

─ Вчися з дівчатами спілкуватися, телепню, ─ дорікнув йому орк, ─ он, Васю вона не чіпає, хоч той її й підірвав ні світ ні зоря.

─ Вася її їсти покликав, ─ стиха зауважив Ерел, ─ і поки вона не поїсть ─ він поза небезпекою. Жодна жінка не відірве голови винному чоловікові, не скуштувавши запропонованої ним їжі.

─ Чорт, ─ пробурмотів я, ─ наче «Діскавері» про богомолів дивлюся.

─ Це хто такі? Хтось із твого світу, так? ─ оживилася Бет.

─ Ніхто, ─ поспіхом відповів я, ─ просто думки вголос. Не зважай.

─ А ти коли це розбиратися в них так добре навчився, га? ─ запитав гном, на що ельф відповів коротким знизуванням плечима, продовжуючи споглядати тріщинки на столі.

За цей час дівчата встигли накрити стіл, виставивши перед кожним із нас по порції, і непомітно пурхнули до будинку. Хлопчисько-конюх, що пробігав повз нас із барильцем, різко завернув біля місця гнома і, поставивши ношу під лаву нашого друга, чкурнув геть, прихопивши кинуту йому срібну монетку.

─ А ти в запій так не підеш? ─ запитав я, турбуючись про гнома.

─ За собою стеж, ─ огризнувся той.

Вирішивши не розводити суперечок, я взявся наминати гарячу кашу з м'ясними биточками, щедро залиту підливою. Шаґрат жував булку, відсунувши від себе тарілку. Схоже, на кухні забули про дієту нашого зеленого друга.

─ О, а я вас саме шукаю, ─ почули ми низький бас, що долинав від дому, ─ снідаєте? Це добре! Ріккі, дай набір приборів і тарілку вашого куховарства ─ я приєднаюся до хлопців, якщо вони не проти.

Обернувшись, я побачив невисокого орка, одягненого в полотняний костюм. Чорне, мов смола, волосся зі сріблястими пасмами сивини було зібране в тугий хвіст і зачесане назад. Через обличчя тягнувся потворний рваний шрам, що починався від лівого куточка рота й закінчувався біля вуха. Нижнє ікло з того ж боку було вибите.