Пролог

На краю урвища, під золотавою кроною могутнього дерева, розмовляли двоє: одягнений у строгий костюм-трійку сивий чоловік із тростиною, що лежала на колінах, та молодий хлопець у білосніжній тозі. Жовте, пшеничного кольору волосся юнака було зачесане назад за допомогою інкрустованого смарагдами золотого обруча. Сидячи в шкіряних кріслах за круглим столиком, вони пили каву з маленьких порцелянових чашок, то й річ кидаючи умиротворені погляди на острови, що пропливали повз них.

Пелюстки, що злітали з квітучих дерев, підхоплював легкий вітерець, закручуючи їх райдужними вихорами.

— …Тож, виходить, ти не був у Мертвому місті? — не відводячи погляду від химерного танку пелюсток, запитав юнак. — Зник камінь Інріса, і Рада цим занепокоєна.

— А що думаєте Ви, Леване? — зацікавлено спитав Старий, роблячи ковток запашної кави.

— Я думаю, що камінь цілком міг бути знищений вогненною карою, от тільки для членів Ради це мало що змінює. Вони вважають, що ви навмисно послали своїх слуг, давши їм настільки сильний артефакт.

— Вони не служать мені, Леване, — докоряючи, похитав головою Старий.

— Ну так, звісно. Називай їх як завгодно, але суті це не змінює, — парирував юнак. — Рада вважає, що ти навмисно порушив угоду. Для них неважливо, здобув ти камінь чи знищив — ти порушив баланс.

— Балансу ніколи й не було. Була лише ілюзія, яка всіх влаштовувала…

— Яку ти й порушив.

— Причина не в мені. Я — наслідок. Рада не дослухалася до мого прохання про силове протистояння Велліалу й отримала проблему, яку вирішити з кожним днем стає дедалі складніше.

Поправивши обруч, що трохи сповз уперед, юнак зітхнув і, перевівши погляд на Старого, мовив:

— Ти ж знаєш, вони побоюються, що все обернеться так само, як і у випадку із Шешесом.

— Ніде правди діти, минуло майже чотири тисячі років. Вам не здається, Леване, що побоювання дещо затягнулися?

— Це не лише мої побоювання, друже. Я б підтримав тебе перед Радою, якби це мало сенс, але крім мене більше ніхто не виступить за це рішення.

— Ви говорили з усіма?

— Ні, але… — різко видихнувши й втомлено провівши долонею по обличчю, юнак трохи подався до Старого. — Хм, слухай, у Раді й без того багато недовольних тобою богів. Знаю, що вже пропонував, але все ж: може, ти все-таки піднесешся й станеш членом Ради?

— Ви чудово знаєте мою відповідь, Леване, — відповів Старий, дивлячись юнакові просто в очі, — вона не зміниться.

— Що ж, я так і думав, — розчаровано протягнув юнак. — Мушу попередити, що я зобов'язаний передати твою відповідь Раді. Думаю, до тебе пришлють когось із вердиктом. До зустрічі, друже.

Зробивши останній ковток і поставивши чашку на блюдце, Леван зник у спалаху світла, залишивши свого співрозмовника наодинці.

— Тімес, будьте ласкаві, — звернувся Старий до напівоголеної дівчини, яка вийшла з-за дерева і чиї принади ледь прикривали вузькі атласні стрічки, — придивіться за хлопцями. Зараз право у відповідь належить Раді, а вона не завжди грає чесно. І не забувайте про поплічників Велліала: упевнений, вони зроблять і інші спроби дістатися хлопця.

— Буде виконано, — зобразивши щось на зразок кніксену, пропела дівчина.