Тягар. Найманець. Книга І.

Епілог

Тиша накрила мене раптово, важко, безжально - мов глибока вода, в яку пірнаєш без повітря. Вона нагадала про час у Забутті. Про той моторошний проміжок існування, де не було нічого, окрім мене самої. Жодних голосів. Жодних кроків. Лише гул спогадів у голові - настирливий, болісний, такий, що роз’їдав думки зсередини. Вони тиснули на свідомість, стискали її, змушували знову і знову переживати провину, від якої неможливо втекти.

У першу мить я відчула полегшення.

Я зраділа.

Спокій.

Той, про який мрієш у хвилини відчаю.

Той, заради якого іноді хочеться зникнути.

Але ця радість тривала лише мить.

Я різко схаменулася, ніби хтось смикнув мене за серце.

Бо там, за межею цієї мертвої тиші, залишалося моє життя. Усе, що робило мене собою. Мій дім - зі знайомими стінами. Друзі - живі, справжні, ті, хто чекає і вірить. Родина - раптово повернена.

І над усім цим вже зависла загроза - невидима, але відчутна кожною клітиною тіла, мов холодний подих у потилицю.

Цей спокій був пасткою.

Ця тиша - брехнею.

Відпочивати не можна.

Здаватися - теж.

Я не маю права залишитися тут, навіть якщо тут легко дихати. Навіть якщо тут не болить. Бо ціна цього спокою - надто висока.

Треба вибиратися.

Негайно.

Рвати тишу, ламати її, вириватися - доки вона остаточно не поглинула мене разом із моїм життям.

Дніпро

січень 2010 - травень 2011

вересень 2025 - січень 2026