-45-

Ранок для мене настав раніше, ніж я встигла виспатися. Сну не було й це мабуть на добре, спогади про минуле відверто стали пригнічувати. Двері тихо скрипнули - і до кімнати увійшла Джаліта.

- Я чую, що ти не спиш, - сказала вона без зайвих привітань. - Готова слухати?

- Звісно, - відповіла я, підводячись із ліжка й опускаючи ноги на підлогу.

- Перше. Корабель Тіррія стоїть у порту на острові Караш. Його не пускають, як і всі інші судна, - нібито через карантин. Більше поки що нічого не відомо. Друге. Нам вдалося знайти хлопця. Зараз він унизу - наляканий, але досить жваво поглинає суп. Третє. Оуданців у місті не помічали. Утім, це не дивно: навіть коли вони поруч, на те вони й мисливці, щоб залишатися непомітними. І четверта новина… - Вона зробила коротку паузу, уважно спостерігаючи за моєю реакцією. - Ваша Сіра була лише раз помічена в місті - в компанії з молодим напівкровкою. Вони приходили в гості до Калінара. Або ж до когось із його найближчого оточення.

На останньому я відчула подив - але лише наполовину. Чому саме так? Бо неможливо влаштувати війну без участі когось із правителів. А в цьому випадку таким гравцем був намісник Триграда.

- І наостанок, - продовжила Джалі. - Десь два тижні тому, ще до карантину, прибув корабель із півночі. З нього щось розвантажили й доставили магу на ім’я Фабіо Неретті. Що саме - невідомо, але вантаж був важкий і добре запакований. Подейкують також, що разом із цим вантажем прибули королівські найманці, спеціально найняті для охорони. Не звичайна варта - досвідчені бійці, які не ставлять зайвих запитань і вміють мовчати. Вони супроводжували доставку від самого порту й досі тримаються поблизу, ніби очікуючи наказу або… розвитку подій.

- А що з цього приводу каже твій маг?

- Він не належить до гільдії. І не просто так носить таке прізвисько. Його вигнали за те, що він відмовився дотримуватися деяких правил. Та не хвилюйся - до тих, хто створює потвори й мріє захопити світ, він не належить. Тож за нього не хвилюйся. Він перевірений. Не шукає влади, не збирає учнів і не втручається в чужі ігри без потреби. Проте, коли доходить до справи, на нього можна покластися: він непогано лікує, і робить це без зайвих запитань - так, ніби рятувати життя для нього звична рутина, а не подвиг.

Я лише погоджуючись кивнула головою.

***

Дивовижна безтурботність. Наївшись, учень чаклуна ліг спати просто на лавці в невеличкий кімнатці, ні про що не переймаючись, наче перебував у храмі, а не в логові злодіїв і розбійників. Його подих був рівний, обличчя - спокійне, без жодної тіні тривоги, ніби всі жахи світу існували десь дуже далеко й не мали до нього жодного стосунку.

А ще - неймовірний запас вдачі. Не кожен у тринадцять років здатен подолати такий шлях самостійно й вижити. А може, й не самостійно… Ця думка ковзнула в голові, залишивши по собі легкий холодок підозри.

- Прокидайся, - потряс сплячого хлопця Кріст’єр, якого й самого нещодавно підняли з ліжка, тож у голосі ще чувся відгомін сну.

- Не хочу, - пробурмотів підліток, намагаючись відвернутися й накритися рукою.

Та наш чаклун із ним швидко впорався - вихлюпнувши на хлопця кухоль холодної води. Той смикнувся й сів, кліпаючи очима й задихано вдихаючи повітря.

- Як тебе звати? - вирішила перевірити я, щоб остаточно переконатися, що це саме той, хто нам потрібен.

- Раміс, - відповів він, розплющивши очі й дивлячись на нас уже значно уважніше, ніж мить тому. - Що вам від мене треба? І хто ви такі? - з викликом запитав хлопець, хоч у голосі вже пробивалася тривога.

- Я Кріст’єр Фартанський, - відповів чаклун рівно й холодно. - Чаклун Рамірської гільдії. Я мав зустрітися з Валдроком Ашемаром у Бригіні. Що можеш про нього розповісти?

- А чим підтвердиш, що ти маг? - нахабно кинув підліток, намагаючись здаватися сміливішим, ніж був насправді.

Чаклун зітхнув, медальйон він втратив, а ілюзію тут не оманеш.

- Можу тебе вбити й підняти, - зло відповів Кріст’єр. - І тоді ти сам добровільно мені все розповіси, - він зробив крок ближче. - Тож кажи, що сталося з моїм другом.

Після слова “друг” стан хлопця помітно змінився: у його очах спалахнули страх і недовіра, а плечі мимоволі напружилися. Я одразу відчула - з Валдроком сталося щось недобре.

- Його… - хлопець ковтнув слину, на мить замовк, збираючись із думками, а тоді продовжив: - Його загризли химери.

Поки що його слова збігалися з базарними плітками, які вже встигли облетіти місто.

- Звідки ти про це знаєш? - не відступав Кріст’єр, уважно стежачи за кожним рухом підлітка.

- Я… я бачив це на власні очі. Він біг за мною лісом, а потім… - Раміс раптом замовк і здригнувся, усвідомивши, що бовкнув зайвого.

- І з якої причини він за тобою гнався? - ледь стримуючи роздратування, запитав чаклун. - Не грайся з нами. Світ і так висить на волосині від чергової війни, а ти ще тут… у мовчанку граєш. Де частина артефакта?

Я здивовано подивилася на Кріст’єра. Таким злим я його ще ніколи не бачила. У цей момент він витяг свою частину артефакта й показав її хлопцеві. Тьмяне світло ковзнуло по кулону, і Раміс відсахнувся, наче побачив щось заборонене.