Інтерлюдія 9

Яскраве світло обпікає мені очі, змушуючи мружитися. Поруч Ебон невдоволено фиркає й стиха ричить, відбиваючи мій власний неспокій.

Що відбувається? Звідки цей сліпучий промінь? У Забутті не може бути світла. Щось пішло не так.

Переді мною відкривається картина, що не вкладається в голову: сонце на чистому, мов вимитому, блакитному небі безтурботно грає своїми золотими відблисками в зеленому листі дерев. Під руками й тілом відчуваю теплий, м’який пісок. До слуху долинає розмірений шум хвиль, що розбиваються об берег, а свіже, солонувате повітря пахне морем і свободою.

Я озираюсь довкола - і розумію: я зовсім не там, де мала бути. Проте іншого вибору немає: треба шукати поселення, де мешкає розумна раса, якщо таке взагалі існує в цих землях. У голові крутиться безліч запитань, від яких пульсує біль у скронях. Ебон крокує поруч, демонструючи своє невдоволення гучними фурканнями, як і личить істинному бойовому коневі.

Невдовзі перед очима постає рибальське селище. Воно зовсім не виглядає заможним: перекошені хатини під солом’яними дахами, всюди розвішані латані сіті, що з відстані нагадують павутиння. Біля берегової лінії видніються перевернуті догори дном човни, а поміж ними - босоногі діти в простих, домотканих сорочках.

Першим це привертає мою увагу. А другим - сивочолий дід, що сидить на порозі однієї з хатин. Його старечі пальці вправно сплітають рибальську сітку, але, помітивши мене, він відкладає роботу й починає уважно розглядати.

- Добрий ранок… чи день… чи, може, вечір, - вітаюся я, не знаючи, котра зараз пора доби.

- День, - хрипким, ніби скрегочучим, голосом відповідає старий. - А ти звідки тут узялася, така несподівана?

- Мабуть, із небес упала, - жартую я, посміхаючись у відповідь на його майже беззубу усмішку.

З його розповіді дізнаюся, що з часу останньої битви минуло вже п’ятдесят років. І в ту ж мить мене пронизує усвідомлення: шукати Рент’єра вже марно. Якщо він іще живий, то або перетворився на немічного старця, або ж давно спочиває у вічності. А наше дитя… воно вже, мабуть, саме стало батьком, а то й дідом.