Зоряна ніч

Жовтень цього року видався прохолодним. Вночі на траві виступав іній, надаючи темно — зеленій галявині злегка світлий відтінок. Дивлячись на цю красу з'являється бажання щільніше закутатися в теплу куртку і натягнути на голову шапку. Тому, навіть добре, що ніхто не був свідком нічної прогулянки однієї білявої дівчини. Її довге волосся доходили до щиколоток, а при ходьбі й зовсім волочилися по землі. Сьогодні дівчина вирішив не підв'язувати його, а дати йому волю, лише прикрасивши усипаним дорогоцінним камінням обручем. Вільний вітер підхоплював волосся, граючи з ними, то піднімаючи вгору, то в сторону, то взагалі укутуючи ними дівчину, проявляючи, як йому здається, турботу. Жалісливий перехожий, якого, на щастя в цей вечір не було на узліссі, підтримав би благородні пориви вітру, бо в таку прохолодну погоду на дівчині була легка, майже невагома сукня кольору бірюзи. Напівпрозора тканина не ховала витончених форм фігури дівчини, яка легко ступаючи босими ногами, весело прогулювалася по узліссю.

Сьогодні у неї був чудовий настрій. Вона літала по галявині, закинувши голову до неба і, здавалося, що зірки танцюють разом з нею.

- Яка прекрасна ніч! - блаженно вимовила дівчина, плюхнувшись на траву, від чого іній піднявся в повітря, як сніжинки, на мить, створивши над дівчиною ще мільйон маленьких блискучих зірок.

- Це Хеллоуїн, це Хеллоуїн! Крики гарбузів в нічній тиші — долинуло до слуху дівчата. Неподалік хтось наспівував нехитромудру мелодію трохи гугнявим голоском.

Дівчина підвелася на ліктях і озирнулась по сторонах. Ледве осторонь, серед дерев походжала, пританцьовуючи, висока худорлява фігура з... гарбузом на голові. Фігура ходила серед дерев, несучи з собою великий кошик накритий серветкою.

Зацікавившись фігурою, дівчина піднялася і попрямувала до неї.

- Це Хеллоуїн, це Хеллоуїн! Гидота тобі, а цукерки мені! - продовжувала наспівувати фігура.

- Привіт! - сказала, посміхаючись, дівчина, підійшовши до фігури. Вона підійшла до неї ззаду, і будь-яку людину таке радісне вітання в ночі злякало б не на жарт, але фігура лише розгорнулася і втупилася на дівчину своїми очима, які світилися.

- Привіт! - весело сказала фігура. Вираз обличчя на вирізаному гарбузі не змінився. За вирізаними очима дівчина помітила свічку, що вже догорала, але не злякалася побаченого, навіть не надала цьому особливого значення.

- Гуляєш? - все так же посміхаючись, запитала дівчина.

- Як бачиш, — відповіла постать. - А ти?

- Нічка прекрасна, ось і я вирішила погуляти під зірками, — відповіла дівчина, спрямувавши свій погляд до зірок.

- Нічка не просто прекрасна, вона чудова! - відповіла фігура, розсміявшись і закинувши голову. З боку це виглядало моторошно: мила усміхнена дівчина й поруч гарбузоголовий що заливають зловісним сміхом.

- Як тебе звуть? - так само посміхаючись, спитала дівчина.

- Що?! - гарбузоголовий мало не захлинувся своїм сміхом. Неодмінно перепитавши, він навіть закашлявся.

- Я Аріадна, — дівчина простягнула руку для рукостискання, не переставши посміхатися. Її усмішка була доброї та щирої.

- Ти мене не боїшся? - здивований запитав гарбузоголовий. Його зовнішність будь-якого смертного змушувала трястися від страху, мочитися в штани та займатися іншими, не властивими дорослій людині справами. Дітлахи ж навпаки, при зустрічі з гарбузоголовим раділи та вимагали солодощів. Аріадна виглядала якщо не дорослою, то підлітком точно, а підлітки, на відміну від дітей, вже пускали цівку страху в штани при погляді на гарбузоголового.

- Ні, ти такий милий! - вона продовжила посміхатися і навіть спробувала вщипнути гарбузоголового за щічку, але гарбуз на його голові був твердим, тому Аріадна лише погладила його щоку.

- Ну той що? Як тебе звати? - лагідно запитала вона.

- Джек. - ніяковіючи відповів гарбузоголовий. Якби він міг почервоніти, він би вже залився фарбою.

- А що у тебе в кошику? - нахабно запитала Аріадна і простягнулася руку до кошика. Джек різко смикнув кошик і притиснув його до себе. Але від різкого руху хустинка злетіла й Аріадна побачила, що кошик вщерть забитий солодощами. Це були й шоколадні цукерки, і льодяники, і різне печиво у вигляді й смішних і страшних пик.

- Смакота! - захоплюючись вимовила Аріадна, дивлячись на всю цю гору солодощів.

- Хочеш? - лукаво запитав Джек.

- Ага! - кивнула Аріадна.

- Що ж, тоді Ходімо! - він опустив кошик і простягнув дівчині руку.

* * *

- А що ти тут робиш вночі? - жуючи печиво, спитала Аріадна. Вони з Джеком сіли на траві посеред галявини. Джек дозволив Аріадні взяти трохи солодощів. Як шкода, що він не розумів, що в понятті Аріадни «трошки» це весь кошик.

- Хотів поставити аналогічне питання тобі.

- Я люблю гуляти вночі, — відповіла Аріадна, в нахабну беручи цукерку з кошика. - Милуватися зірками. А ти знаєш, що коли людина помирає, його душа перетворюється на зірку. Та ось моє завдання визначити, куди супроводити душу, в рай чи пекло. Це залежить від світла, що виходить від зірки. Якщо зірка тепла, приємна, то в рай. Якщо ж вона обпікає, колеться, то в пекло.