Одного літнього дня я пішла на кладовище,так так вам не почулося саме туди.У мене не було настрою,я почувалася самотньою.Я немовби помирала душею і серцем,але моє тіло рухалося тільки цей факт робив мене живою.На кладовище як завжди нікого не було,я подивилася на свій улюблений обрив ,який знаходився позаду цвинтаря,але коли обернулася на ліво над якоюсь не прибраною могилою сидів хлопець.Він був брюнетом в чорній куртці і штанах.З його очей текли сльози.В його руці було 2 червоних мака.Він бубунів собі під ніс якісь фрази,а потім вигукнув
-Я їх ненавиджу,потім він подивився на мене і я відвела свій погляд ,але він всеодно пристально дивився на мене.Моє дихання переривав мій погляд ,я не могла видихнути адже дуже боялася .Чесно кажучи в тумані він був ніби привид.Я навіть забула куди направлялася .Більше всього мене лякало те ,що цей цвинтар покинутий ,і люди які тут поховані померли 100 років тому.Я вирішила піти додому ,прийшовши додому я зписала цей випадок за галюцинації,я не могла заснути все думала про того незнайомця.Чому він там був?Кого він провідував?Але під ранок заснула.
ПІДПИСУЙТЕСЯ НА НАС І НАМ ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ ЩОБ В КОМЕНТАРІЯХ ОЦІНЮВАЛИ ЩОБ МИ ЗНАЛИ В ЯКУ СТОРОНУ НАМ РУХАТИСЯ
#9781 в Любовні романи
#2184 в Любовне фентезі
#2297 в Молодіжна проза
#933 в Підліткова проза
Відредаговано: 18.04.2021