7. Правила

Схоже, переборщив. Налякав дівчинку так, що вона має його за чудовисько. Все, що йому потрібно було, - її покірність і щоб проблем не завдавала. Але ж не такий задушливий страх.

Чи її залякали до нього? Людина, яку не били і не ґвалтували, не тремтить при одному усвідомленні, що гіпотетично це може трапитися.

По обіді Руслан зустрічався з Наконечним і заледве стримався, щоб не спитати, що той зробив своїй племінниці. Однак були важливіші теми для розмови. Поки що розставлені пастки спрацьовували – завідомо провальний проєкт, який Руслан підготував, зацікавив Наконечного більше, ніж очікувалося. Головне, швидко підсунути йому викривлені дані, щоб прискорити інвестування. І це тільки одна з багатьох пасток, яка потягне за собою ланцюгову реакцію.

Після зустрічі довелося зустрітися з Дмитром, який виглядав так, ніби підготував неабиякий подарунок.

- Маєш щось хороше мені сказати?

- Маю, ось тримай, я навіть роздрукував для зручності. Все про твою дружину.

Він простягнув Русланові теку.

- Скільки за це?

- Я про все подбав.

За справами Руслан вже й забув, що просив про послугу. Але ця інформація нагодилася якраз вчасно – тоді, коли слід було б визначитися, які стосунки у них з Поліною складуться.

І те, що він побачив у теці, змушувало замислитися. Смерть батьків у підозрілій автокатастрофі, коли їй було дванадцять. Чотири спроби втечі, перша – у шістнадцять, остання – рік тому. Спроба звернутися у поліцію зі скаргами на побої дядька, травмована спина. Шизофренія, діагностована перед вісімнадцятиліттям, після чого Наконечний на правах офіційного опікуна продовжив розпоряджатися активами, які дівчинка отримала у спадок від її батька, його брата. Тривалі курси лікування. Рік тому, після останньої спроби втечі, майже вся її власність переписана на дядька. Визнана здоровою два тижні тому, опікунство знято…

Чим більше Руслан читав, тим більше шокували відкриття. Ось тобі й улюблена дорогоцінна племінниця. Дивно було б, якби після пережитого вона не смикалася від кожного слова чи дотику.

А ще виходило, що велика частина грошей Наконечного насправді мала б належати його племінниці. Цікаво-цікаво. З цим варто буде розібратися.

Однак дівчинка не така проста, якщо попри все повторювала спроби втечі. Ні, вона не психічно хвора – ясно ж, звідки ростуть ноги у цих діагнозів. І вже точно не залякане, приручене лісове звірятко. Швидше дика кішечка, яка навчилася маскуватися, яка вдає, ніби лагідна і одомашнена. Випадок зі снодійним це довів.

Проте… її страхи сильніші, ніж можна було б уявити. Було щось ще.

Він повернувся додому близько шостої. Поліни не виявилося вдома, вочевидь, справді пішла провітритися. У першу мить подумав, чи не втекла, але на це ніщо не вказувало.

Руслан походжав вітальнею на першому поверсі з боку в бік, думаючи про спадок Поліни – якщо покопатися в історії її хвороби, довести фальсифікацію і найняти гарних юристів, можливо, вдалося б повернути їй все.

Дурниці. Розізлився на себе через те, що взагалі про таке думає. У нього своїх справ повно, і є гарний спосіб спустити по вітру усі гроші Наконечного, деякі присвоївши собі. Не змінювати ж плани через Поліну.

Він підійшов до викладеного цеглою каміна у кінці кімнати і взяв у руки коцюбу, що стояла поруч. Металевий прут був достатньо міцним, та ще й гострим на кінці, не треба було б таке тримати у будинку, може послугувати за зброю. Так і стояв задумливо з коцюбою у руці, коли двері позаду рипнули.

Поліна здивувалася, що він вже вдома.

- Я була на парах і гуляла, не знала, що ти будеш раніше… - поквапилася пояснити.

Вона скинула легку куртку, поставила сумочку на високий столик при вході і підійшла ближче.

- Нічого, головне, що ти не втекла.

Ці слова прослизнули повз її увагу, бо погляд прикипів до коцюби, і навіть здалеку було видно, як розширилися зіниці. Руслан глянув на дружину, тоді на коцюбу і, не облишаючи залізяку, підійшов ближче. Поліна мимоволі відступила.

- Мені починає це набридати, - зітхнув. – Роздягнися до пояса.

Вона витріщилася на нього.

- Навіщо?

Він нічого не відповів, але подивився так промовисто, що Поліна відчувала – мусить підкоритися. Досі поглядаючи на коцюбу, скинула легкий шарфик і кофтинку, залишаючись у джинсах і бюстгальтері.

- Повернися спиною.

Вона стисла кулачки і з неприхованим жахом в очах подивилася на чоловіка. Та він не зважав, хоч і вже зрозумів причини такої її реакції – вочевидь, постраждала саме від коцюби. Та й хто б не злякався, коли перед тобою стоять з залізякою і кажуть підставити спину?

Врешті Поліна повернулася, її плечі дрібно затремтіли. Він нарешті відставив коцюбу і підійшов зовсім близько. Як і думав, її спину перетинав великий шрам – він відчув його під своїми руками у першу шлюбну ніч, але роздивитися не зміг. Шрам виглядав рівним, був білим з трішки посіченими червонуватими краями – виглядало на те, що залізяка якимось чином розсікла шкіру, можливо, залізний прут був загостреним і мав дрібні зубці. Наконечний, як колекціонер кованих виробів ручної роботи, цілком міг мати щось таке. Дуже пощастило, якщо від такого удару не постраждав невиправно хребет. Руслан легко ковзнув пальцями і розстібнув застібку бюстгальтера, під якою ховався кінчик шраму. Вона смикнулася у першу мить, коли його пальці торкнулися голої спини, але потім полегшено видихнула, зрозумівши, що він торкається без злого умислу.

- У цього шраму і твого страху перед чужими дотиками – одне джерело?

- Ні.

Отже, дядько обмежився побоями. А от зґвалтував чи намагався зґвалтувати її хтось інший.

Руслан не бажав розпитувати далі, вже й так почав надто жаліти її. Застібнув бюстгальтер і сказав одягатися.

Він влаштувався на м’якому кріслі і кивнув Поліні, щоб сіла на диванчик поруч. Вона швидко натягнула кофту і навіщось навіть шарфик назад замотала.