5. Психотерапевт

- Вона тебе зачепила, так? – спитав Дмитро, всідаючись у крісло навпроти.

- Ти бачив, щоб мене коли-небудь чіпляла хоч одна дівчина?

Ні, вона його не зачепила. Зовсім. Хіба що трохи зацікавила. Що це за поведінка невинної жертви? Вдає з себе таку чи справді багато пережила? Настільки багато, що зовсім зламалася.

Чорт, і чому це раптом почало його турбувати? Виявляється, не можна отак просто привести у своє життя сторонню дівчину і залишити її поруч, маючи за іграшку чи ляльку. З перших хвилин відчуваєш її живою людиною зі своїми страхами, проблемами, почуттями. І не можеш це ігнорувати.

- От тепер і бачу, - пробубнів друг. – Думаєш, я не помітив, як ти вчора дивився на неї, коли вона не бачила?

- І як же?

- Поглядом «хочу її, і просто зараз»… Але чого ти не у постелі з нею на другий день після весілля?

- Я вже казав, вона мені не для постелі. І є багато справ.

- Невже шлюбна ніч не сподобалася?

- Припиняй, - відмахнувся Руслан. – Ти знайшов мені надійного бухгалтера, який займатиметься справами тут?

- Я сам займатимуся. У Дніпрі поки за всім подивиться Марина Ігорівна, на неї можна покластися. Тут же знайдеться ще й для мене кабінет?

- Знайдеться… Гаразд, хай буде так, але наступного разу роби, як я наказав. Мені не треба твій нагляд.

У них був цілий коридор з вільними кабінетами, де можна облаштувати особистий офіс. Руслан планував на деякий час перевезти сюди бухгалтера, юриста та ще кількох спеціалістів, які допоможуть налагодити справи і все систематизувати на новому місці. Спочатку доведеться багато контролювати «у ручному режимі», тож офіс з гарними працівниками буде необхідним.

Стіл перед ним був завалений паперами, ще стільки перебувало у електронному варіанті. Він звалив на себе надто багато всього за раз, але більшою мірою переймався зараз не цими документами, а справами Наконечного і його племінниці.

Дмитро взявся розбирати папери, попутно повідомляючи останні важливі цифри – статистики продажів, вартість проданих активів і ціни та те, що планувалося купити. Батько Руслана займався добувною і перероблювальною промисловістю, син же додатково взявся за хімічну галузь і ще купу всього. Перші роки було важко, в деяких задумках доводилося терпіти крах, однак останнім часом йому таланило. На те, щоб купити достатньо у цьому місті і підібратися до Наконечного, довелося потратити три роки і чимало грошей. Але воно того вартувало – тепер він так близько, що зможе зітерти у порошок цього гада.

Руслан дістав смартфон, розблокував і добру хвилину дивився на не надто чітке фото чотирирічної давності на заставці. Поруч з ним на тому фото був темноволосий усміхнений хлопець, з вигляду трохи старший, але в обох проглядалися схожі риси.

Дмитро помітив, як друг витріщається на екран смартфона, і похитав головою.

- Тобі давно пора жити далі, його не повернеш, - сказав тихо.

- І душевне здоров’я мами не повернеш… Я надто багато втратив, щоб так просто спустити це Наконечному.

- Слухай, тобі ж пропонували…

- Смерть – надто легке покарання для нього. Він мучитиметься довше і гірше. Такі, як він, цінують гроші більше, ніж життя. Тому спочатку він втратить саме гроші, а тоді вже…

Дмитро зітхнув і мугикнув щось під ніс, взяв кілька тек і пішов до дверей.

- Я тоді поки що влаштуюся у кабінеті навпроти, бачив, там порожньо.

- Гаразд.

- І, до речі, - Дмитро вже стояв у дверях, коли щось пригадав. – Ця дружка Катя гаряченька, я через неї сьогодні спав не більше години.

- Дуже корисна інформація, - пробубнів Руслан, жестом відсилаючи друга.

Тільки двері за тим зачинилися, як затарабанив смартфон. На екрані висвітилося «Ніна». Руслан скривився. Востаннє вони бачилися трохи більше тижня тому, коли він їздив у Дніпро. Однак тоді й не подумав розказати ні про свій остаточний переїзд, ні про одруження. Та й зараз не збирався надто ділитися подробицями власного життя.

- Привіт, котику, - промуркотіла Ніна награно, явно стримуючи геть інші емоції – злість чи образу.

- Привіт. Що хотіла?

- Чого зразу щось хотіла…

- Кажи швидко, у мене багато справ.

- Це правда, що ти одружився і переїхав у Нік…

- Хто тобі доніс?

От чорт, видно з’ясування стосунків не уникнути. Руслан заплющив очі і потер перенісся.

- Усі знали, що у тебе вчора було весілля! Усі, крім мене!

Вона більше не стримувалася і показала свою образу, хникаючи і вичавлюючи з себе сльози.

- Ну, тепер знаєш, і що?

- Ти мене кидаєш?

- Якби я тебе кидав, повідомив би. Нічого не зміниться. Зрідка я буватиму у Дніпрі і навідуватиму тебе.

- І це все? А твоя дружина – ти її кохаєш? Чому ти так зі мною?.. – Ніна істерично затарабанила, сиплючи то запитаннями, то звинуваченнями.

Він понад усе ненавидів у жінках схильність істерити на рівному місці. Якби вона не була зручною йому і не подобалася у ліжку, давно кинув би.

- Ти казав, що тобі зі мною добре, а тепер…

- Годі, - Русланові врешті не стало терпцю. – Я надішлю тобі на картку гарний подарунок, купи собі нову сумочку чи що там хочеш. І не телефонуй задля дурних претензій, сам наберу тебе, коли буду у місті. Зрозуміла?

- Зрозуміла, - голос у слухавці ще звучав ображено, але вже без дратівливого істеричного виску.

Він збив дзвінок, не сказавши більше ні слова. Ніна і її образи його менш за все зараз цікавили.

Куди цікавішим об’єктом для роздумів була дружина. Ще до знайомства він уявляв, як принижуватиме її, використовуватиме, ламатиме під себе. На практиці ж так не хотілося вже з першої ночі. Коли її ніжні тонкі плечі затремтіли від його дотику. Вона виявилася ще зовсім… дитиною? Йому, дорослому чоловікові, якому за пару місяців стукне тридцять, якось не личило знущатися з беззахисної дівчинки. Якщо вона справді така.

Беззахисна дівчинка у цей час в іншому кінці міста сиділа під кабінетом психотерапевта. Передбачливо перед тим відвідала гінеколога – на випадок, якщо Руслан дізнається, що ходила у лікарню, і спитає навіщо. Вона боялася вірити своєму щастю, що він за нею не слідкуватиме, тож про всяк випадок остерігалася. Перед весіллям Катя на правах досвідченішої подруги радила «взяти все у свої руки і почати користуватися протизаплідними пігулками». Тоді Поліна сподівалася, що таке не знадобиться. Тепер же вирішила використати це як привід для візиту у лікарню.