11

- Ти що, боїшся мене, Улянко чи що? Я ж не кусаюся, ти чого? - Поки я заніміла від побаченого, хоч і очікувала, що перед власними очима постане ця персона, Крон часу дарма не втрачає, а морально наступає своїми питаннями й заганяє мене ще сильніше в кут шоку. Крон. Ви усвідомлюєте? Той, кого я побачила мертвим буквально два дні тому... Людину, яка мала вже лежати в землі... Яка б була ваша реакція, якби ви побачили живого мерця перед власними очима? Хоч віддалено уявили як би це відбувалося? Якщо так, то думаю не варто пояснювати, який спектр емоцій я переживала в цю мить?

- Ні... просто..., - не хочу брехати, не бачу в цьому ніякого сенсу, але наразі в горлі ніби посторонній предмет застряг, і саме тому я не можу ні нормально вдихнути повітря, ні промовити хоча б чогось адекватного.

- Я тебе якось образив чи що? Що сталося? - Крон не полегшує мені ситуацію, а тільки нагнітає ще більше. Мені б щиро віддячити йому за допомогу, показати всім своїм виглядом, що я щаслива втекти з дому Девіса, але наразі це більше схоже на те, що я чорт, а він ладан, і я за будь-яку ціну хочу позбавитися компанії хлопця.

- Просто там, в морзі... ну я..., - начебто непогано почала, рухалася до цілі, але стан наразі такий розбитий, як то вибоїни на дорозі. Одне діло підозрювати, що за маскою прихований Крон, і до того ж в будинку було ще повнісінько інших людей, на яких була розпилена увага маски, а друге знаходитися з ним зовсім поряд, коли він прискіпливо чекає від мене зв'язних речень, а я як маленька дитина, котра тільки вчиться розмовляти й белькоче чорт знає що.

- Ааа, я все зрозумів, - чоловік ніби справді згадує момент, через який у мене така дивна реакція на нього. Певно ми сприйняли ту ситуацію в морзі по різному, бо якщо Крон вважає це не надто важливим, настільки, що навіть забув про цей момент, то у мене психіка починає штормити по десятибальній шкалі на десять, як тільки я згадую те темне, холодне приміщення, де завершуються долі багатьох осіб на цій планеті..., - вибач, я не второпав відразу чого у тебе така підозріла реакція на мене. Думав вже, що ти не бажаєш тікати від того мерзотника. Що ти закохалася в нього і всяке таке.

- Та ні, бажаю, - хоч і наразі вже немає такої впевненості в цьому, як ще було зовсім нещодавно, - а як так вийшло, що ти... там... ну мертвий.

- Уляно, не забувай, на дворі двадцять перше століття, - Крон розпливається в усмішці та розповідає мені цю інформацію так, ніби це очевидні речі, про які знає кожна особа на цій планеті Земля, - дві години з найкращими гримерами країни, і вуаля - результат на обличчя. Класно вийшло, еге ж?

- Класно? - Якось це слово ну ніяк не вписується в цю загальну картинку. Він щодо чого вживає це слово?

- Ну справді вийшло реалістично, ніби я мертвий? - В очах чоловіка загоряються вогники, ніби він відіграв в дитячому концерті й очікує похвали від батьків за гарний виступ. А якщо ще й пощастить, то і якийсь подаруночок в якості заохочення.

- Ага, дуже схожий, - беземоційним голосом вимовляю, а у нього ніби ще ширша посмішка стає в цю мить, - але... навіщо це потрібно було? Навіщо було так ризикувати?

- Заради тебе, яка може бути інша відповідь? - Якось різко виплюнув Крон, що я навіть трішки відхилилася назад, не спеціально, але мені здалося, що краще тримати певну відстань між нами, бо навіть приязної посмішки вже не виднілося на його обличчі, - чи ти не вдячна мені за цей порятунок? Га, Улянко? Мої жертви були марними чи що?

- Та ні, ні, ти не правильно мене зрозумів... Я дуже тобі вдячна, дуже-дуже, безмежно дякую тобі, - почала я запевняти хлопця, бо мені не подобався його стан. Чи то він якось змінився так швидко за той час, поки я його не бачила, чи то нервова ситуація в домі Девіса так кепсько на нього повпливала, але це був не той Крон, якого я знала... Не спокійний, тихий та врівноважений брат Діни. Зовсім ні... Це була зовсім інша людина... Обличчя таке рідне, а от поведінка...

- Ось і супер, тоді перейдімо до головного, - на цих словах чоловік поліз у внутрішню кишеню свого піджака й витягнув звідтіля щось металеве та лискуче. Якийсь обруч чи щось в тому роді... - Давай сюди свою руку.

- Навіщо? Це що таке? - Зараз я могла краще розгледіти цю річ в руках Крона, і вона мені нагадала наручники, якими поліціянти приковують злочинців до себе чи просто таким чином знерухомлюють їх кінцівки. Тільки було одне колечко, і залізного ціпка не було... Типу якийсь браслет чи що...

- Гарантія для мене, що ти не викинеш якоїсь чортівні...

Приплила так приплила...

- Гарантії? Які ще гарантії? - Якщо до цього моменту було важко втягнути повітря на повні груди, то наразі я взагалі починаю задихатися від таких слів Крона. Ми говоримо про мене? Про живу людину з емоціями та почуттями чи про пральну машинку та її обслуговування у випадку зламу?

- Уляно, я ж сказав - щоб я був впевнений в тому, що ти не витвориш якоїсь дурні, - з натиском промовляє хлопець, і всім своїм виглядом показує, що йому не подобається те, як будується наша розмова і те, що я така норовлива.

- Якої дурні? Ти про що? Чого я маю наробити дурні? - Але він тут не один такий, котрому щось не подобається, я теж достобіса вподобань не знаходжу, тим паче саме на мене хочуть одягнути цю залізну штуку, яка... Яка що? Які її функції?

- У зв'язку з останніми подіями твоя психіка може бути розхитана, і ти можеш втнути щось, що перекреслить мої старання, - ні, ну тут звичайно я можу з ним згодитися, я явно не така врівноважена, як то було до зустрічі з Девісом і приголомшливої новини від батька, але, на хвилиночку, Крон вважає себе адекватним? Маю сумніви... У мене складається наразі таке враження, що ми з ним наразі знаходимося в одному човні сплетеному з психів та оголених нервів, тож які претензії?

- А як щодо тебе? - Переводжу дещо стрілки, набираюся трішки сміливості, бо бачу що як і далі продовжувати виконувати роль покірної овечки для одного, а тепер для іншого, то скоро мене відведуть на забій, де я так само покірно повинна буду покласти свою голову на пень задля того, щоб вже ввечері мною посмакували досхочу.