10

Без сумніву ці люди приїхали за мною, і без сумніву я знала тільки одну людину з таким татуюванням. Змія. Тату змії, яке починалося від плеча та тягнулося по руці аж до самих пальців, і навіть далі, адже хвіст цієї змії завершувався на середньому пальці даної людини. Символічно так - середній палець, слизька, неприємна повзуча змія, і ця людина... 

Яка до неможливості злила Валентину Миколаївну, котра різко обернулася до маски та навіть зробила пару кроків в його сторону. Чим не злякала мужика, але змусила його звернути увагу саме на покоївку. 

- А у вас є якісь зауваження чи що? Вам щось не подобається? - Ого, це справжній поєдинок двох зміюк, бо жінка наразі настільки розлючена на слова незнайомця, що у неї з пащеки так і бризкає слина. Вона явно обурена до межі й таке враження готова кинутися до мужика, зірвати маску з його писка та розшарпати обличчя своїми кігтями за кпин на свою адресу. Вона схоже аж надто боляче сприйняла ці слова на свою адресу.

- Дівка туди-сюди ходить по будинку, її ніхто не контролює, і ще й судячи з усього вона клала на вас та ваші накази з високої гори, що з цього може мені подобатися? Те, що ви дарма жерете хліб, погано виконуючи свої обов'язки? - Якби я не впізнала цього мужика, то взяла б попкорн у руки та почала пхати його собі в рота величезними порціями, адже перед очима відкривалася справжня баталія, але я була настільки стривожена та налякана, що навряд чи могла б щось проковтнути. Навіть зі слиною виникли проблеми, яка зібралася в ротовій порожнині, і не могла спокійно відправитися всередину мене.

- Та як ви смієте ображати мене та мою роботу? Ану валіть звідси до біса! Швидко! - Валентина Миколаївна наразі була як голодний тигр, який бачить перед собою відвідувачів зоопарка, котрі можуть потенційно стати його обідом, тому бігає зі сторони в сторону по клітці й бажає впитися цьому рухливому м'ясу в горло.

- Звалимо, звалимо, не переживайте, - саркастично промовив маска, і якби не атрибут на його голові, то я впевнена, що побачила б там задоволену усмішку на обличчі, - але перед цим заберемо дівчину з собою.

- Що? - Здивованим тоном вигукнула жінка, ніби не очікувала на таку зухвалість, - що значить заберете дівчину? Це з якого такого переляку?

- Бо я так хочу, - якщо покоївка була розпалена до межі та не могла вже тримати емоції у вуздечку, то от містер маска тримався солідно, не показував хвилювання, і щось мені підказувало, що того хвилювання і реально немає в цього чоловіка наразі. Він був впевнений в тому, що втілить свій задум в реальність, і ніхто йому не завадить цього зробити. Навіть жінка навпроти, яка готова кинутися на амбразуру, але не віддати мене в лапи цим чоловікам.

- Мамці своїй будеш розказувати про свої бажання, а тут я вирішую, що і як буде, - Миколаївна строго промовила та повернулася до начальника охорони, - Джозеф, проведи наших гостей на вихід, їм час забиратися додому.

- Дівчина поїде з нами, хочете ви того чи ні, - як папуга завчену фразу повторив маска.

- Джозеф, я що сказала? Віддай наказ своїм людям, щоб вони вивели цих негідників з нашого будинку! Швидко! - Але схоже Джозеф не поспішав виконати наказ жінки, бо так і продовжив стояти на місці як вкопаний. - Якого біса ти застиг, як чортова статуя?

- Гаразд, вистачить цього цирку, забирайте дівку, - це вже маска віддав наказ своїм людям, і ті відразу ж сіпнулися в мою сторону, моментально почали виконувати розпорядження, але все ж пару охоронців Девіса заступили їм дорогу до мене і тут...

Почалося те, до чого я була готова. Раніше. Коли була в кімнаті. Зараз вже такої готовності не було взагалі... Новоприбулі гості як один, по команді вихопили зброю й наставили на людей Девіса, а ті своєю чергою й собі не ловили мух, тож наразі складалося враження, що кожен в цьому домі під прицілом. Кожен може позбавитися від життя наступної миті. Один невірний крок, дія, слово, і все завершиться смертю. І не одною судячи з усього...

- Опустіть зброю! 

Чергове розпорядження чергової людини... Якщо чесно, то навіть набридло слухати ці постійні накази царків, які вважають себе вищими за інших, але... Цього разу цей наказ змінить розподіл сил, кардинально переверне ситуацію, розверне її на сто вісімдесят градусів... 

Увага кожного присутнього в цьому домі наразі була спрямована на одну людину. На ту особу, яка промовила цю фразу сталевим, беземоційним тоном. Комусь просто було цікаво, хто це вступив у гру між маскою та Валентиною Миколаївною, хтось був в шоку від того, що взагалі пролунав цей наказ. Серед них була і я, адже якщо я до цієї секунди підозрювала, що здивувати вже мене буде не реально, не після того, як я дізналася, хто приховується під маскою, то наразі всі налаштування збивалися і я впадала в чергову хвилю ступору. А цих хвиль за сьогодні було ой, як багато, я ризикувала захлинутися в одну мить таким натиском...

- Що? - Жінка перша порушила це мовчання, навіть попри те, що навколо були тільки одні чоловіки, але саме вона наважилася продовжити діалог, при тому, що її голова була під прицілом... - Джозеф, що це означає? Яке ще опустіть зброю?

Я хоч і ненавиділа її всім серцем та душею, але наразі була цілком солідарна з покоївкою і якби була на її місці, то поставила б таке саме питання начальнику охорони. Адже це саме він віддав наказ своїм людям, який повністю суперечив тому, які обов'язки були покладені на нього. Взагалі то він перший повинен був кинутися на амбразуру й захистити жителів цього дому, та і взагалі саме начальник охорони мав не допустити проникнення цих людей в костюмах на територію будинку. А тут виходить такий неочікуваний поворот подій.

- Я сказав - опустіть зброю. Негайно! - Мужик проігнорував покоївку та її питання, натомість ще раз віддав наказ безпосереднім своїм підлеглим, при тому упокорив їх таким поглядом, щоб вони навіть не мали на думці його ослухатися.

Тож не дивно, що залишилися тільки одна частина мужиків зі зброєю напоготові, гостей, які приїхали за мною, але своїми діями й тим, ким у них був лідер, лякали. Можливо не так погано мені живеться у Девіса? А то ризики в цій втечі теж є, варто це визнати.