8

Я морально була пригнічена за сьогоднішній день новинами, про які я дізналася, тож не стала провокувати ланцюгових псів Девіса на грубість й самовільно сіла в машину. Яка відвезла мене до першого будинку, куди мене доставили від рідного гніздечка. Той дім неподалік якого загорілася машина господаря цієї халупи, і місце, де я ледве не стала жінкою... Саме ця згадка відразу вдарила мені у голову та ледве не збила з ніг, коли я підіймалася на другий поверх, де знаходилася моя кімната. Та сама, про яку я вже знала та в якій вже ночувала. 

Саркастичний сміх вирвався мимоволі у мене щодо цього моменту, адже я ніби поверталася в рідні пенати, як би це дивно не звучало.

- Що таке? Що смішного? - Валентина Миколаївна, яка супроводжувала мене до кімнати, щоб певно я, не дай Боже, не натворила в черговий раз дурниць, поцікавилася моїм веселим станом. Який насправді то й веселим не був, це вже нерви здавали чимдалі, тим сильніше, але я не збиралася ділитися з нею цією інформацією, тож зробила посмішку ще ширше й повернулася до жінки, щоб вона насолодилася блиском моїх зубів.

- Безмежно рада повернутися в цей чудовий палац, до всіх цих чудових людей навколо, і до вас в тому числі, - хоча б так хотілося вколоти покоївку. Якщо я фізично не можу протистояти їй, а точніше її прихвосням, то от морально я була розкута, тож повний вперед і ні кроку назад.

- Супер, просто супер, - скорчила гримасу жінка, яка певно мала нагадувати посмішку, але більше походило на те, що вона з'їла цілу каструлю прокислого борщу й очікує тепер на веселу ніченьку на білому унітазі. Типу від долі не втечеш, але все ж варто її зустріти з достойністю та рулоном туалетного паперу в руці.

А от наміри покоївки не були й на йоту схожими на цю подобу вишкіру, адже вона просто запхнула мене в кімнату та закрила за мною відразу ж двері. Ніби не на замок, чисто тільки прикрила, але я навіть перевіряти не стала, бо навіть якщо вони й відчинені, то я нікуди тікати не збиралася, бо цей задум був відразу на початкових стадіях провальним. Мене й раніше достатньо непогано оберігали люди Девіса, а тепер, коли їх бос знаходився за ґратами, то я думаю вони стиснули ще сильніше свої дві половинки та намагалися зробити все, щоб навіть муха не могла пролетіти повз них без їхнього дозволу.

Та що тут говорити навіть про те, щоб вийти за межі цього будинку, покоївка з команди певно її боса настільки почала перейматися щодо моєї персони, що навіть жерти принесли мені в кімнату. Це було схоже на в'язницю домашнього призначення, тож якоюсь мірою я наразі поділяла участь мого офіційного чоловіка й теж знаходилася в заточенні. Ось тільки якщо він був покараний за гидкі вчинки з його боку, то от я не зрозуміло якого біса мала таке щастя. 

- Привіт, ти як? - Хоч якийсь маленький плюсик був в цьому цілковито жирному мінусі, так це те, що поїсти мені принесла Віккі. Дівчина - прислуга, яка єдина до мене непогано ставилася й до якої в мене не було відрази.

- Вітаю в камері затриманого не зрозуміло за що й не зрозуміло з якої причини, - відсалютувала дівчині жартівливо приставивши руку до голови, але насправді на душі було дуже кепсько, - ну як, як... Ти принесла баланду, тож вже супер. Дякую і за це.

- Чуєш цей, - Віккі поставила тацю з їжею на тумбочку неподалік ліжка, а потім нахилилася до мене та прошепотіла практично на моє вухо, - це правда, що Девіс затриманий та зараз знаходиться у в'язниці?

- Не знаю, яка сорока принесла тобі на хвості цю інформацію, але це так, Девіс в місцях не сильно віддалених, - тільки ось цей факт ніяким добрим чином не впливав на моє майбутнє. Як мінімум на найближче майбутнє, тож я не бачила приводів для щастя чи хоч найменшого оптимізму. Хоча б пару днів тому була неймовірно рада почути таку класну новину.

- Я так розумію у тебе немає величезного бажання тут залишатися та чекати на те, коли він повернеться? - Все так само пошепки запитала Віккі, яка явно не просто так хотіла зберегти цю розмову в таємниці й шифрувалася як могла наразі.

- І знову точно в ціль! Подруго, ще одне вірне потрапляння й ти виграєш суперприз, - я не знала, якими можливостями володіє ця дівчина, адже я сумнівалася, що у неї є тут хоч якесь право голосу, але мені нічого не вартує послухати, що вона запропонує. Чим чорт не жартує...

- Ну тут не про мене йдеться, а про тебе...

- Ні, ну звичайно я не хочу тут залишатися. Явно не з цим чоловіком та не на тих правах, які він мені окреслив, - я відразу стала серйозною та відкинула всі зайві думки на потім, адже Віккі могла бути моєю чарівною паличкою, яка допоможе у цій скрутній ситуації. Я не бачила сенсу й причини задля того, щоб вона брехала мені та вертіла язиком просто так без вагомого резону, тому потрібно було чіплятися за будь-який шанс, якщо він навіть шансом не був, а тільки ілюзією. Яка могла швидко розчинитися в небутті...

- Я тебе розумію, не ти перша, не ти остання, на жаль, - я навіть уявити не можу скільки дівчина бачила різних партнерок Девіса в цьому домі. Судячи з виразу її обличчя, яке збліднуло до рівня привида, який сховався за туманом, я могла передбачити, що доволі багато, але навіть страшно було уявити реальну чисельність доль, які зіпсував своєю присутністю цей диявол во плоті. 

- Так а яка тобі вигода з цього? - Я поставила питання, яке мене досить таки сильно турбувало в цій ситуації, адже останнім часом життя мене навчило, що люди просто так не простягнуть тобі руку допомоги просто тому, що вони люди, а скоріше навпаки встромлять ножа в спину. Навіть найсвіжіший приклад з моїм батьком. Здавалося б рідна людина, особа, яка має любити мене та оберігати, по можливості дарувати тільки позитив й радість, а він продав свою дочку. Вигідно спихнув своє чадо людині, точніше ні, тирану, і при цьому потирав руки в передчутті того, як буде користуватися родинними зв'язками з цим самим тираном. Як після цього можна вірити в щось світле та позитивне? Як взагалі можна довіряти після такого випадку людям? Як повернути цю віру в щось щире?