5

Явно не так має себе відчувати дівчина, яка виходить заміж, явно не так...

Сиджу в кріслі навпроти дзеркала та вдивляюся у своє зображення й хочу хоча б трішки відповідати цьому образу, над яким попрацювали професіонали свого діла, але ні чорта не виходить. На голові у мене красива зачіска, на обличчі відмінний макіяж, а губи так і тягне до низу від настрою, який бурлить всередині мене та не полишає навіть на секунду. Кожна дівчина мріє про цей день як про щось надзвичайне, як щось, що вона буде згадувати протягом всього свого життя і буде переповідати як це було прекрасно своїм дітям та внукам, а тут... Девіс настільки мерзотна людина, що навіть такий чудовий день в житті кожної людини псує своїм варварським підходом до справи. 

- Оу, кохана, а ти виявляється тут заховалася від мене, - мені хотілося взяти себе в руки, коли всі ці творчі люди зробили свою роботу та покинули мене наодинці, та підготуватися до майбутнього катування, але цього не реально було зробити, бо в кімнату хтось нахабно ввірвався, і цим хтось виявився ніхто інший, як винуватець того, що творилося на моєму обличчі й загалом в цій будівлі.

- Привіт, - я зобразила ніби посмішку на обличчі, але ключове слово саме "зобразила", бо насправді ні на лиці, ні в душі радості не було від появи цієї персони, але я не хотіла його провокувати на якісь грубі дії стосовно мене, тож додала згодом, - та я не ховалася, просто тільки недавно завершили всі приготування до свята.

- Ану дай погляну на тебе, - підходить ззаду й одним різким рухом Аарон повертає крісло до себе та сідає навпочіпки, таким чином, щоб наші очі знаходилися одне навпроти одного, - яка ти в мене красуня. Мені надзвичайно сильно пощастило тебе зустріти.

"А мені явно ні..." - хочеться вигукнути у відповідь, але вчасно прикушую язик.

- Дякую, мені дуже приємно, - чергова кисла посмішка, і видавлюю з себе слова ввічливості, бо я чесно кажучи не очікувала почути таких приємностей від цього черствого шматка хліба. Якщо не помиляюся, то це вперше чоловік робить мені комплімент. Це через те, що я без макіяжу страшко? Чи тому, що в ньому щось так різко змінилося? Не хочу тішити себе ілюзіями, тому зупиняюся на першому варіанті, він в сто разів очевидніший.

- Настільки гарна, що навіть не можу втриматися, - дивна фраза, але наступні дії чоловіка пояснюють, що він мав на увазі. Девіс нахиляється до мене, явно хоче поцілувати, але я в останній момент все ж таки встигаю повернутися головою вбік і таким чином замість моїх губ чоловік зустрічається з моєю щокою.

Аарон відхиляється від мене і цю мить я зустрічаюся з його поглядом, бачу, як йому не подобається те, що я показую свій норовливий характер, прекрасно помічаю, як в мужика починають грати жовна на обличчі. Нічого доброго для себе не очікую, передбачаю, що Девіс може покарати мене за цю тупу з мого боку дію, провчити за те, що я не пішла з ним на контакт, тому зажмурюю очі, щоб можливо не було так боляче...

- Вірно, кохана, варто дотримуватися традицій, до весілля - ні-ні, а от після..., - мужик спочатку змушує мене відкрити очі своєю фразою, а потім демонструє свій вищир, від якого у мене мороз проходить по шкірі й хочеться обійняти себе руками, щоб хоч трішки зігрітися...

Тільки відійшовши морально від того, що він більше не збирається лізти своїми губами до мого обличчя, як нова хвиля накриває мене, тепер вже від усвідомлення того, що це весілля не за горами. Вже сьогодні... З ним... Назавжди...

- Гей, люба, ти чого? Чого так засмутилася? - Чоловік моментально реагує на те, як я похнюпилася, адже не змогла приховати свої емоції від розчарування того, що сьогодні офіційно моє вільне життя закінчиться і всі мої плани на майбутнє підуть по одному місцю...

- Все добре... все гаразд..., - пінцетами витягую ці слова з глибини моєї душі, а на самому ділі все навпаки, мені стає тільки гірше з кожною секундою, з кожною промовленою буквою...

- Раджу тобі не псувати макіяж своїми безглуздими сльозами, - порада, яка звучить як наказ з його вуст, - адже ти не хочеш, щоб твої батьки думали, що ти насильно виходиш за мене заміж? Не хочеш же їх засмучувати, вірно?

- Як... батьки... тобто..., - моментально підводжу очі на нього й бажаю там побачити глузливий погляд, який би означав, що він жартує наді мною, але ні чорта там й схожого не бачу, тому моє серце падає в безодню на неймовірній швидкості.

- Ти ж не думала, що я позбавлю твоїх батьків шансу бути присутніми на весіллі їхньої доньки? Люба, не варто робити з мене монстра, я ж можу й образитися.

А образити мені точно його не хочеться, практика з лісом мені явно не сподобалася, а це він ще не довів справу до логічного кінця, як то планував від початку...

- Чому ти ще не одягнула цю сукню на себе? - Без церемоній вривається в мою кімнату Валентина Миколаївна та гарчить в мою сторону, ніби через мене в неї може бути стільки проблем, що вона до кінця життя з них не вилізе. А мені так хотілося побути наодинці перед тим, як попрямувати на свою особисту каторгу, де я маю сказати "так" тому мерзотнику...

Я не маю, що відповісти цій жінці, людині, яка стала черговим зрадником для мене та поставила все моє майбутнє під небезпеку. Така ніби добродушна, мила й приємна жіночка, а виявилася тим ще стервом, котре готове піти на будь-що заради своєї вигоди... І вона не перша й напевно не остання, в кому мені доведеться розчаруватися з часом... Хоча, я, скоріш за все, стану більш товстошкіра до гарних та приємних емоцій, адже про яке гарне та приємне може йти мова в цій атмосфері зла та негативу?

- Гей, Уляно, я до кого говорю? Ти мене чуєш? - Покоївка не здається і, підійшовши до мене, починає струшувати за плечі, та так сильно, що у мене відразу перед очима виникають літаки, які курсують туди-сюди на нереальній швидкості. Чи то від її різких дій стосовно мене, чи то він того, що я не хочу робити те, чого не хочу робити. Смішно, еге ж? Двадцять перше століття на носі, а відбувається така чортівня з правами людини...