4

Вибору у мене не було, все вірно, тому я добровільно пішла слідом за водієм, не провокуючи його на те, щоб залишати синці на моїх руках від спроб затягнути мене в автомобіль силоміць. Тим паче не хотілося ще більше привертати увагу студентів, я вже й так місцева знаменитість після останніх подій, так що не варто ще більше додавати плюсів моїй незапланованій й не бажаній популярності.

Про який сюрприз торочив водій? Чи зробив він це спеціально, щоб я послідувала за ним та не влаштовувала капризи? Я дуже сильно в цьому сумнівалася, тому що, а якщо я справді спитаю у Девіса, де його сюрприз для мене? Тоді водій отримає по шапці за те, що вплутує свого господарячи чи то пак боса в такі неправдиві теми. Тоді виходить, що слова мужика правда і той чорт реально щось надумав. 

Що хорошого можна буде очікувати від Девіса, якщо ще після вчорашніх подій його емоції не вгамувалися й він готовий був мене розірвати на маленькі частинки, а якщо ще й той Рудольф йому розповість про мою втечу... До речі, якщо ще не розповів, адже я була в університеті, тому хто знає, що трапилося за цей час. Так от, що може очікувати мене приємного після того, як я наочно показала, що в одному місці я мала спілкування з цим мерзотником? Звичайно, ні чорта хоч на маленьку дещицю доброго очікувати не варто, тому мої мізки перемикнулися в інше річище й почали обдумувати, наскільки далеко може зайти Девіс...

І знаєте до чого я дійшла в цих роздумах? А до того, що поки ми доїхали до тієї будівлі в лісі, то я вся трусилася, ніби в салоні автомобіля були заморозки, а не цілком комфортна температура для тіла. Я навіть не с першого разу усвідомила, що виявляється водій повідомив, що ми вже приїхали та я можу покинути машину. Саме тому чоловік підійнявся зі свого місця та обійшов автомобіль, щоб відкрити дверцята та надати мені прискорення. Так сказати, чарівного пенделя під п'яту точку. Ну це звичайно умовно, адже він не міг дозволити собі таких вільностей. Та все ж зі своїм завданням водій впорався - я опинилася на вулиці, перед тим будинком-готелем, з якого я вчора так впевнено тікала й вже собі уявляла в райдужних думках, що більше ніколи його не побачу...

Хоч я була в ступорі від думок про цей "сюрприз" від Девіса, і перед моїми очима все блимало чорними цяточками від розхитаних нервів, але я змогла розгледіти, що сьогодні ця будова відрізняється. Точніше навіть не так. Якщо вчора будівля здавалася мені оселею чорта, який забрався від усіх якомога далі, щоб його ніколи в житті ніхто не знайшов, то ось сьогодні все було кардинально по-інакшому. Неподалік машини, на якій ми приїхали, стояло ще пару авто, і деякі з них навіть були невеличкими вантажівками, а вже біля самого приміщення крутилися туди-сюди якісь люди та створювали якийсь творчий гармидер.

- Де ви так довго їздите? - Невдоволений тон прозвучав десь збоку від мене, і варто було повернути голову, як я побачила Валентину Миколаївну, яка мчала певно по мою душу.

- На дорогах затори, тож..., - персональний водій, ніби оправдовуючись опустив голову донизу та почав розповідати жінці, в чому причина затримки, але судячи з усього вона настільки сильно перейнялася спілкуванням з Девісом, що не церемонилася з іншими людьми. Покоївка просто проігнорувала слова чоловіка, схопила мене за руку та потягнула в сторону будинку.

- У нас дуже обмаль часу, містер Девіс має скоро повернутися, тож нам потрібно все встигнути, - вирішивши, що тягнути мене просто як тупу овечку за собою, це вже якось занадто навіть для такої нахаби як вона, жінка почала окреслювати наш подальший план дій на найближчий час.

- Що все? Що ми маємо встигнути? - Адже я так розумію, що ці приготування стосуються напряму того сюрпризу Девіса? 

- Зробити тобі макіяж, зачіску, одягнути сукню..., - Валентина Миколаївна почала перераховувати все те, що мало мене кардинально змінити ззовні, якщо вдатися у її слова та ці не зрозуміло ким придумані плани, тож я зібралася з силами та зупинила нашу біганину й залишилася стояти як вкопана на одному місці.

- Навіщо? Для чого це все? - Щось мені це не подобалося. Інша дівчина на моєму місці раділа б через той фактор, що навряд чи той мерзотник захоче зробити якусь чортівню стосовно мене, якщо вже хилиться до таких зовнішніх перевтілень, але я то розуміла, що навіть у таких прекрасних жіночих моментах варто шукати якогось підступу... Щось тут приховано, а ось що...

- Містер Девіс тобі ще нічого не говорив? - Видно було по покоївці, що вона дещо збентежена тим фактом, що я ні про що не знаю, а я тільки й змогла що негативно покачати головою символізуючи "що я ні сном ні духом" про плани Девіса. - Ви сьогодні з ним одружуєтеся. Містер Девіс поїхав за працівником Загсу для офіційного закріплення вашого шлюбу...

Чи нормально звичайній, середньостатистичній людині зітканій з плоті та крові вічно думати про втечу? Чи адекватно постійно про це думати людині, яка має емоції, почуття, певні надії? Я сильно щодо цього сумніваюся... То тоді виходить, що я не звичайна людина? Чи просто моя психіка настільки сильно пошкоджена, що вже працює в не правильному річищі? Адже відразу після слів покоївки мене охоплює дика паніка, а разом з нею тримаючись міцно за руку приходить і бажання тікати, ховатися, зникнути для Девіса з лиця Землі...

- Містер Девіс подбав про те, щоб все виглядало якомога красивіше й ефективніше для церемонії ваших заручин, - Валентина Миколаївна відвертається від мене й з усмішкою на обличчі починає крутити головою в різні сторони, і мені ці її дивні дії настільки виводять зі ступору, що я повторяю за нею. 

І... тільки зараз до мене доходить, чому біля цієї будівлі стояли машини й творився гармидер - сюди приїхали, щоб прикраси приміщення до цієї "святкової" події. Надувні різноколірні кульки, серпантин, прожектори й... УВАГА!!! Плакат з надписом "Вітаємо нову родину".

Сміх виривається мимовільно, я не можу його втримати та і навіщо? Адже це нервовий сміх, тільки так я можу відреагувати на все те лайно, що тут наразі твориться та валиться на мене сніговою лавиною. Це якийсь сюрреалізм, якийсь дурний сон, цирк, в якому ні чорта не весело... А головна дійова особа в цьому всьому саме я. За що це мені?