1

- А ти, хто ж ще, - зато людина позаду мене відчувала себе доволі прекрасно, як риба у воді. І судячи з усього, то була щаслива мене зустріти в цьому темному та безлюдному лісі.

- Ви..., - неймовірними зусиллями я змусила повернути своє тіло в сторону голосу й осточортіла ще сильніше... Переді мною стояв Рудольф. Той самий, котрий допоміг мені влаштувати цю втечу. Якого я покинула в домі та переймалася за його здоров'я, а зараз...

- Я, я, - задоволено вишкірився мужик, - а зараз завершуй свою вечірню прогулянку і рушай за мною. Пан Девіс мав вже повернутися додому, не варто його змушувати чекати...

- Але ж ви..., - я дивилася зараз на цю людину власними очима, чітко його бачила навіть через темінь навколо, але не могла повірити в те, що бачила. Це ніяк не в'язалося у мене з реальністю, взагалі не співставлялося з тим, що було ще якихось сорок хвилин тому.

- Допоміг тобі втекти від пана Девіса? - Закінчив за мене фразу Рудольф, ніби він був екстрасенсом та міг проникати в думки інших людей без якихось на те проблем.

- Ну... так, - закивала я головою, яка нарешті трішки відмерзла від приголомшливих новин й почала потроху повертатися до господарки у тому стані, в якому вона і мала перебувати.

- Think about, - вимовив чоловік і при цьому постукав себе вказівним пальцем по голові, десь в районі скронь. Це мало щось означати, але от дуже важливе питання у мене виникає - що саме?

- Вибачте, що?

- О Боже, ти ще й плюс до того що наївна ще й дурна, - з такою прикрістю вимовив Рудольф, ніби він справді розчарувався через те, що я ні чорта не усвідомила його слова та дії, - думай про майбутнє. 

- Про яке ще майбутнє? - Тим паче наразі це звучало для мене дуже гостро, адже саме моє майбутнє з появою цього мужика на горизонті ставало туманним, якщо не сказати взагалі, що прозорим та невидимим.

- Твій Крончик думав, що кинувши мені пару банкнот зможе виторгувати мою лояльність до нього, але ж я то не такий дурень як він та знаю, що пан Девіс явно запропонує мені більше. Ще якщо і врахувати, що у мене он який товар є у наявності, - мої очі з кожним його словом розширювалися в розмірах все більше та більше. Виявилося, що цей мужик просто продажна скотина, яка вирішила підробити грошей і на стороні, і перед керівником вислужитися. Покидьок, але дуже хитрий покидьок.

- Та невже, - у моїй голові мигцем пролетіла деяка деталь, і слава Богу я змогла вчасно схопити її за хвоста та трішки притримати, щоб спробувати вивільнитися з цієї ситуації, - а якщо я розповім пану Девісу, що ти взяв гроші у його ворога та ризикував тим, що міг мене втратити? Як думаєш, що скаже стосовно цього пан Девіс, буде задоволений цією інформацією?

Я надіялася, що змогла заловити Рудольфа на цій темі й це мені дасть невеличкий шанс на те, що я домовлюся з ним щодо того, як діяти нам далі й розійтися знайомими, котрі більше ніколи не згадають одне про одного. Але задоволена пика мужика так і залишилася сяяти, і мені навіть здавалося, що він освічує цей клаптик лісу своїм чудовим настроєм.

- А які у тебе є докази щодо цього? Банкові перекази від твого Крончика на мій рахунок? Диктофон в кишені, котрий може підтвердити слова, які я тільки но промовив? Що у тебе є на мене, тупоголова дівчинко? - Нічого у мене не було, взагалі нічого з того, про що він сказав, повний нуль... - А от стосовно тебе є багато чого цікавого, і думаю пан Девіс досить таки сильно здивується, коли побачить записи з камер відеоспостереження.

- А нічого, що ти своєю тушею сам прикрив огляд на камеру? - Певно у мужика почалася амнезія після того, як він отримав по голові від мене тим глечиком, але мені це тільки на руку.

- Саме та камера була не робоча, а ось інші камери відеоспостереження, котрі розставлені по всьому будинку, ось вони всі прекрасно зафіксували, як ти летіла від свого коханого, - я дурна мишка, яка потрапила в пастку і відчувала, як тиск металевого прутня давить все сильніше на мою шию, - а зараз давай розвертайся та чимчикуй скоріше у будинок. Не будемо засмучувати пана Девіса нашою відсутністю.

- А якщо я не піду, то що ти мені зробиш? А якщо я втечу, то що ти будеш робити? - Ну а що, якщо зараз швидко зірватися з місця й помчати в будь-яку сторону, то у мене є шанс втекти від цього мужика. Тим паче він не виглядає якимось спортсменом, котрий зможе мене швидко перейняти, тож деякі шанси залишаються на втечу.

- Не хочеться тебе засмучувати, дівчинко, але в тебе є тільки два варіанти, один з яких тобі варто тут і зараз вибрати. Або добровільно закрити ротика й піти туди, звідки ти примчала. Або є ще один варіант, але сумніваюся, що він тобі сподобається, - при цьому Рудольф дістав щось з кишені штанів, і відразу я не зрозуміла, що це саме було, але коли зрозуміла..., - або залишитися в цьому лісі навічно...

***

Повернувшись у цей ненависний будинок, в який я думала вже ніколи в житті не повернуся, ми не застали Девіса, але була інша особа, яка приперлася сюди, поки ми були відсутні.

- Рудольф, що трапилося? - Варто нам було зайти в цю будівлю, як до нас вискочила Валентина Миколаївна, та сама покоївка, яка працює в будинку Аарона і яка якогось чорта тепер появилася на цьому місці. Вирішила, що тут надто брудно, тож варто прибратися задля закоханої пари у вигляді мене та Девіса?

- Вона хотіла втекти, - сумирно, ніби перед старшим по званню промовив мужик, а я почала все більше вдаватися в питання - хто ця жінка, якщо він її так боїться? Окей, я вияснила, що цей покидьок все ж таки Рудольф і в плані його імені немає підстави, як то було з втечею, але хто, чорт забирай, ця баба? Чому перед нею так відчитуються, ніби то вона Девіс, ось тільки у спідниці?

- Окей, зрозуміло, - Валентина Миколаївна невдоволено поглянула на мене, а потім перевела погляд на чоловіка, - можеш бути вільний, далі я впораюся сама.

- Але ж..., - Рудольфу явно не сподобався такий розвиток подій, тому він бажав заперечити жінці й вивернути все на свою сторону. Ну звичайно, адже мерзотник хотів вислужитися особисто перед хазяїном та показати йому, який він вірний та зловив мене при спробі втечі. А тут жінка йому ламає всі плани через коліно.