«Знайомство з новим життям»

Що гірше : бачити майбутнє у снах чи прокинутися й побачити в кутку кімнати справжнього демона? Сон став реальністю, карти спалахнули без вогню, а ціна помилки віднині — смерть.

Дівчина спала й не знала, що доля вже винесла свій вирок. Їй снився дивний сон — зовсім не такий, як зазвичай. На диво, вона відчувала все наживо, кожною клітиною тіла, наче прокинулася всередині власного кошмару..Спочатку світ немов видихнув: звуки стали глухими, а повітря — густим, як перед грозою. Вона завмерла посеред кімнати, не встигнувши збагнути, в яку саме мить реальність дала тріщину. Вона наче й була у себе вдома, але водночас щось було не так...Вона стоїть посеред порожнечі й дивиться вдалину. Чуже небо було надтонизьким. Почувся шурхіт, і карти розсипалися просто в повітрі, ніби хтось невидимою рукою жбурнув їх. Але коли вона помітила фразу «Минуле чи майбутнє», це не давало їй спокою. Карти більше не падали — вони зависли в повітрі й одна за одною почали повертатися до неї сорочками.Вона знала, що це за відчуття.Не страх — гірше. Упізнавання.

— Ні... — видих сорвався сам собою.

Перша карта повернулася до неї:

«Справедливість»

Друга повернулася слідом за першою. Дівчина затамувала подих, читаючи те, що було на ній зображено:

«Диявол»

Повітря стало крижаним. До її вух донісся рип, наче у цей світ обережно встромили ніж. Невідома тінь ворухнулася в кутку темного простору, стала глибшою, щільнішою, ніби зіткалася з самої темряви. Хтось просто чавив її своєю присутністю. Третя карта так і не відкрилася під цим гнітом невідомої істоти.

— Ти бачиш, — промовив голос.Спокійний. Чужий. Надто близький.

Вона різко обернулася.Він стояв так що не торкався підлоги. Чорні крила були складені, наче заважали йому. Очі — темні, уважні, без жодного відблиску світла.

— Хто ти?! — слова давалися з великими труднощами.

Йому було байдуже, хто вона і як на нього реагує. Цікавив лише вміст карт. Він подивився на карту між ними й уперше нахмурився.

— Значить, не помилка, — тихо промовив він.

Потім перевів погляд на неї і знехотя відповів:

— Мене поставили захищати тебе.

У її грудях спалахнула злість.

— Я тебе не просила! — кинула вона. — І за мною ніхто не буде стежити!

Куточок його рота сіпнувся. По тілу пройшло роздратування.

— Стежать за всіма, хто бачить більше, ніж дозволено.

Він зробив крок — і світ відгукнувся тремтінням. Підлога ледь помітно здригнулася.

— Ти — людина з видіннями. А я..

Він замовк, наче спробував слова на смак, передчуваючи її реакцію.

— Я твій хранитель, — він самовдоволено усміхнувся.

Вона сухо, невіруюче розсміялася.

— Жартуєш? Ти ж виглядаєш як...

— Демон, — спокійно закінчив він. — Так.

Різка тишина між ними стала якоюсь натягнутою, наче тоненька струна, до якої варто лише торкнутися — і вона вмить розірветься.

— Тоді забирайся, — сказала вона. — Мені не потрібен демон у житті!

Він повільно вдихнув.Карти в повітрі спалахнули й згоріли, так і не показавши останньої карти, і навіть не залишивши попелу.

— Мені байдуже, — промовив він.

І в цю мить він зрозумів. Їх зв'язала доля — кайданами, гострими, як наточений меч, з яких їм не судилося вибратися. Тиша повисла в повітрі.Їхня ненависть наче яд і приторний дим, який випалює на їхніх серцях неприязнь із першої ж зустрічі.Вона прокинулася від різкого шуму в квартирі. А він лише задумався, і до нього прийшло усвідомлення, що це:

Наказ.

Призначення.

Зв'язок.

Голос сам зірвався з його уст — приречений, але переконливий:

— Чорт. У цій історії я належу людині...

Демон ударив долонею по лобі й щосили стиснув кулаки.Його дратувало не незнання — його бісило, що остання карта залишилася закритою.А отже, доля віднині покладалася не на закон, не на символи, а на інтуїцію. І на фантазію.Він ненавидів це.Він не бачив, до чого призведуть її дії.Не міг прорахувати майбутнє.Не міг спиратися ні на що, окрім смутного відчуття тривоги.Наче світ в одну мить відвернувся від нього й байдуже кинув:

«Розбирайся сам».

Він закричав.Голосно. Різко. Скоріше від безвиході, ніж від злості.

— Чому я мушу страждати?! — голос зірвався. — Через якесь дівчисько…

Тиша відповіла першою.Демон повільно видихнув.Але спокій не прийшов.Її образ виринув у думках сам по собі, настирливо. Шурхіт змусив його завмерти. Він не обернувся.Позаду пролунав голос — суворий, беземоційний і лякаюче знайомий.

— Якщо підопічна змінить долю людини або порушить часовий потік подій… — Голос урвався. Пауза була надто довгою, щоб виявитися випадковою. — …вас буде страчено.

Він повільно стиснув пальці.

— Позбавлення життя, — продовжив голос. — Винятків не існує. Правило незмінне.

Демон обернувся.Позаду нікого не було.Але він зрозумів — це попередження не потребувало обличчя.І зараз із ним точно не жартували.