Новенький

Чонгук не любить ходити в садочок. Він не розуміє, чому мама кожного ранку залишає його в цьому жахливому місці, замість того, щоб побавитись з ним вдома. У нього в кімнаті ціла купа крутих іграшок, книжечок з кольоровими малюнками та повно цукерків у корзинці на кухні. А тут він грається зламаною машинкою і їсть бридку кашу. А ще, разом з ним в групі Міндже, який знову чіплявся до нього і жбурнув в Чонгука дерев’яний кубик. Тепер на його лобі велика ґуля, а той хлопчисько навіть не був покараний за свій вчинок. Чому тільки Чонгук сидить зараз у кутку, щоб «подумати над своєю поведінкою»? Не він перший почав кидатись іграшками. Чонгук просто хотів дати здачі кривднику. Однак, не встиг він і штовхнути Міндже, як той почав голосно плакати та привернув увагу виховательки. Вона була мамою цього тюхтія, і саме тому, її син тепер стоїть з іншими дітьми по центру ігрової кімнати і насміхається над Чонгуком, а не знаходиться в кутку навпроти.  

Чонгуку байдуже, що ніхто не хоче з ним бавитись у садочку. Він і сам не горить бажанням гратись з тими, хто обзивається та дражниться. Мама каже, що його очі це знак суперсили, яка от-от має прокинутись, а не якась там помилка природи чи вада. Мама ніколи не бреше, тому він ще дасть прочуханки Міндже і його тролям.

– Дітки, прошу вашої уваги, – Чонгук почув писклявий голос своєї виховательки, але і не думав піднімати голову, повністю зосередившись на поліцейській автівці з трьома колесиками в його руках, – до нас прийшов новий хлопчик з іншого міста, давайте як слід привітаємо його.

Чонгук так і сидів у кутку, та робив вигляд, що йому зовсім не цікаво, хто ж цей новенький. Він потупив погляд в розмальований поїзними коліями килимок та тільки краєм вуха слухав, як той хлопчик представлявся. Чонгук не розчув чужого імені і навіть не встиг подивитись на новенького, як його відразу оточили інші діти, а вихователька говорила з якоюсь тітонькою біля дверей. То певне була мама хлопчика, бо після кількох хвилин вона гукнула свого сина і поцілувала його у щічку. Саме тоді Чонгук краєм ока побачив пухнасте волосся новенького. Йому відразу на думку прийшла картинка солодкої вати, яку купує мама в парку, що недалеко від їх дому. Проте, в хлопчика було шоколадне волосся і Чонгуку стало цікаво, чи існує його улюблений смаколик з таким кольором. Новенький помахав на прощання рукою тій тітоньці та повернувся назад в коло гамірних дітей. Чонгук лише хмикнув і знову опустив голову до машинки. Йому абсолютно точно байдуже до ще одного троля в компашці Міндже. Да, він ні капельки не сумнівався в тому, що новенький буде дружити з цим тюхтієм і також дражнити Чонгука. Саме тому, коли його «триколісна» машинка в’їхала в маленьку ніжку, одягнену в шкарпетку з кумедними ведмедиками, він нахмурив брови і поїхав в протилежний бік.

– Привіт, – новенький присів перед ним обіймаючи свої коліна, – як тебе звати?

Чонгук ігнорував хлопчика і продовжував водити автівкою по намальованих коліях на килимку. Чого це він повинен говорити з новим тролем? Хай вертається до Міндже, поки Чонгук не дав йому прочуханки.

– Я Кім Техьон, – продовжив спробу завести розмову новенький, – а ти?

Чонгук обернувся до Техьона спиною і втупив погляд у блакитну стіну з білими хмаринками. Він не бачив як надув губи хлопчик, але чув як той піднявся. Можливо, Чонгуку зовсім трішечки і хотілось подивитись на новенького та поговорити з ним, але це означало би показати йому свої очі. Хоч він і розумів, що рано чи пізно Техьон все рівно їх побачить, але йому хотілось відтягнути цей момент наскільки то можливо. Новенький обійшов Чонгука і сів збоку, заглядаючи в його обличчя.

– Бабця каже, що це не гарно не казати своє ім’я, коли хтось вже назвався, – Техьон наполегливо намагався привернути увагу Чонгука, але він тільки і обертався в протилежну від новенького сторону, – чому ти бавишся тут один? О, я знаю, – Техьон виставив свій вказівний пальчик, який був направлений десь угору, – ти нікому не говорив свого ім’я і вони не знають як тебе покликати до себе.

Чонгук похитав головою, але до новенького так і не повернувся. Всі знають як його звати, але все рівно не кличуть погратись разом. Техьон хотів ще щось сказати, але голос виховательки перебив його намір. Вона оголосила час сніданку та сказала сісти за свої парти. Кімната наповнилась гамом та шурхотом багатьох ніжок. Новенький підвівся на ноги та подав свою маленьку пухку руку Чонгуку, але той гордовито хмикнув і знову обернувся від Техьона. Чонгук і сам може піднятись. Хлопчик позаду нього видав якийсь незрозумілий звук у відповідь, але поспішив за іншими дітьми.

Всі повсідались за свої місця та почали хто їсти, а хто просто колупати ложкою ненависну Чонгуку кашу. Вона, напевно, знову була не солодкою, а її вигляд то взагалі, ніби соплі з носа печерного дракона. Ну, в будь-якому, так здавалось Чонгуку, навіть якщо він не бачив справжнього печерного дракона, що вже говорити про його соплі. Відклавши ложку в сторону, він підпер щоку рукою і потупив очі в морду коричневого ведмедика перед ним. Чонгук тихо засміявся з лупатих очей та слинявої усмішки цього мультяшного персонажа, коли почув задоволений вигук власника цієї кумедної футболки.

– Яка смачнюча! – голос новенького здивував його сусідів збоку і самого Чонгука, – Якби я знав, що у вас дають такі смачнюшності, попросив би маму раніше переїхати!

Дівчинка збоку засміялась, а вихователька незадоволено глянула на їх пару.

– Ви хіба не знаєте, що їсти потрібно мовчки? – густі брови мами Міндже зсунулись до купи, від чого вираз її обличчя був схожий на картинку злої відьми з улюбленої книжки Чонгука, яку мама завжди читає перед сном.

– Вибачте, але той бабах смачнюшності всередині мене хоче вирватись, – і відразу після цих слів, новенький випустив неголосну відрижку.

– Техьон! Ти що, не знаєш найпростіших манер? – здавалось, що вихователька зараз закипить як мамин чайник на кухні.

– Знаю, – без будь-яких вагань відповів новенький, – тому і вибачився.