Розділ №10. Самовпевнений спокусник

Якого біса зараз відбувалося...? Що це за порив неочікуваної ніжності, від якого в мене серце хотіло розірватися на шматки...? Гарячі руки міцно тримали за талію, бережно обіймаючи. Здавалося ніби він от-от поцілує мене, якщо я в цю ж мить не розтану та не втечу від нього на інший кінець міста. Чи хоча б до себе додому...

— Якщо Ви будете й далі на мене так дивитися, я... — прошепотів він, нахиляючись ближче. Теплий подих ковзнув по шиї, змушуючи моє серце  ще більше калатати. 

— Босе?! — пролунав шокований голос Арена.

Ми з Найтаном налякано відірвались один від одного, ніби нас застукали за чимось непристойним. Десь зверху блимнуло світло разом з моєю нервовою системою в унісон. Я мало не стукнулась об стіл, намагаючись втримати рівновагу. Ми настільки забулися, що навіть не почули коли відчинилися двері. 

— Щоб тебе, Арен! — гаркнув Найтан, поправляючи сорочку. — Що ти тут забув у такий час?!

— Я клієнта знайшов... — розгублено зауважив він, залишаючи біля прилавка стопку папок. А потім підозріло перевів на нас обох очі й повернув голову на бік ніби папуга. — А от що ви тут робите наодинці? Вона вас домагалася, босе?

— Я?! — вигукнула, злякано кліпнувши від такого нахабства. — Ні!

— Ні! — водночас з моїм протестом кинув Найтан.

— Ви домагалися її?! — Арен схопився за серце, обурено витріщаючись  на шефа. Цього разу я вже тактовно змовчала, а от він ображено буркнув «Ні» й відвернувся до вітрини позаду. — А чого тоді ви її до себе так притискали?

— Ми просто робили фото для її подруги, — втомлено пробурчав Найтан та віддав мені у руки телефон. — Заспокойся вже... А то поводишся, ніби ревнива дружина... І чому я взагалі виправдовуюсь перед тобою...?

— Ви ж мій бо-о-осік, — протягнув Арен з найщасливішим у світі виразом обличчя. — Як же мені не  перейматися за вас? А що, як вона вас образить? 

— Я?! — знову вигукнула, складаючи руки на грудях. Це ще що за дискримінація така? Навіть не так. Це ще що за свята віра у свого керівника? Звідки вона взялася? — Це ще хто кого з нас образити може... Два двометрових сильних чоловіка  та  маленька, беззахисна дівчина!

— Не вір їй, — спокійно зауважив чоловік, розглядаючи підлогу під ногами, — вона Лі в нокаут відправила однією туркою. Це не та дівчина, яка не може постояти за себе. 

— Якраз у вашому смаку, босе! — посміхнувся підопічний наче пес та повернувся до нагального. А я так само дивилася на них й намагалася зрозуміти, що ж це за смаки такі були. Він що, мазохіст? Чи просто не у своєму розумі?

— Раз ти все одно тут, — почав Найтан, дістаючи з вітрини торт з кокосовою стружкою. Мої очі загіпнозовано стали слідкувати за десертом, і я навіть не відразу зрозуміла про що вони там говорили далі. — Зроби ще кілька фото. А то ці розмиті якісь були.

— Що...? Та мені вистачить й таких! Не треба! — переймалася, як би не вляпалась в нові стосунки. В кохання з першого погляду я зовсім  не вірила, та й з минулих стосунків пройшло мало часу. Не хотілося б кидатися з одного пекла в інше.

— А я думав влаштувати вам дегустацію цього спокусливого десерту, — додав Найтан, трохи нахилившись до мене, так, що аромат кокоса й кориці змішався з його теплим подихом. — З користю. Та задоволенням. Ви тільки-но подивіться на це сьоме чудо світу… Яка форма…а який божественний смак…

— Який у вас багатий досвід у підкупі, — пробурмотіла я, намагаючись не дивитися йому прямо в очі, бо в тих очах плавало щось підозріло спекотне. Щось, що обіцяло мені катастрофу. — Звідки ви дізналися про мою слабкість?

— Запам'ятав погляд, яким ви дивилися на цукерки з кокосом, котрі розсипались на підлозі, — підморгнув він, провівши по підставці. — От і подумав, що вам сподобається. Між іншим, я весь вечір готував вам його. Гадаю, жодні ваші спроби зобразити щастя зі мною не зрівняються з вашою реакцією на нього. На жаль, я ще не настільки конкурентоспроможний. Тому ходімо, я хочу аби ви скуштували його. 

Містер Блек нарочито повільно пішов за найближчий столик, навіть не обертаючись. Ніби знав, що я не зможу встояти та піду за ним. Ніби це був його  план з самого початку. Але чого вже там брехати, він мені жахливо сподобався! Торт, звичайно, а не власник крамнички... Він був таким спокусливим, ніжним та манив мене в компанію до цього буркотуна, що я невільно здалася й повільно попрямувала за ним в слід. 

— Та сідайте вже, міс Вайт! Ви лишень подивіться, як наш бос старався! «Райська спокуса» така ж ніжна та вигляд, як і ваші очі! Тому ви просто зобов'язані її скуштувати! — вигукнув Арен та мало не всадив мене за столик під сміх Найтана. Моє око нервово сіпнулося від такого жесту, але я вирішила не надавати його “приязності” великого значення. — Не переймайтеся за калорії, ця насолода вартує того!

— Хто б сумнівався, — тактовно промовчала, що вагалася не через калорії, а через важкий погляд містера Блека напроти. І двозначного порівняння мене з десертом. Не вистачало ще, щоб він потім захотів з’їсти мою нещасну тушку. — Добре, якщо це для мене, то я просто зобов'язана спробувати!

Мої пальці потягнулися до миски з невеличким десертом, але містер Блек швидко притягнув його до себе та став розрізати на шматочки. Потім посунув на середину, під мій здивований погляд, та наколов на виделку, протягуючи мені. Я хотіла було перехопити її у свої пальці, але наткнулася на погляд чорної безодні. О, він точно отримував задоволення від цієї ситуації! Точно знав, яке враження він справляє! Самовпевнений спокусник!