Розділ №9. На відстані дотику вій

Крамничка містера Блека цього вечора нагадувала мені світло в кінці тунелю. Така ж яскрава, приваблива й так само манила швидше потрапити “на той бік”, щоб відчути себе трохи щасливою. Дивовижно, але попри восьму годину вечора, вона все ще були відчинена, хоча й відвідувачі вже давно розійшлись по своїх домівках. Після розмови з Майлі я дуже сподівалася, що містер Лі все ще працював десь там, в закутках, й мені вдасться домовитись з ним за невеличку винагороду зробити декілька якісних фотографій. Попри всю його напускну “холодність” я відчувала, що він мав доволі м’яку натуру й міг би погодитись.

Варто було мені переступити поріг мого особистого “святилища”, як з-за дерев’яних перегородок вийшов Найтан, витираючи руки рушником. Він був одягнений у фірмовий фартух крамнички та вишукану сорочку. Довге пряме волосся було надійно зібране у високий хвіст, викликаючи в мене щирий захват. На жаль, моє волосся так зібрати не вийде — занадто коротке й неслухняне. Помітивши відвідувача господар розтягнувся в такій щирій посмішці, що мені навіть на мить здалося, що це я йому щось винна, а не навпаки. Такими щасливими очима на мене навіть Майлі не дивилася…

— Радий вас знову бачити, міс Вайт, — привітався він, наближаючись до стійки й похапцем струшуючи з форми уявні пилинки. — Чого б вам хотілося сьогодні скуштувати?

— Містера Лі, якщо вже чесно, — розгублено зізналася, безтурботно вишукуючи поглядом свого темного ельфа. Як на зло, його ніде не було видно. — Я ж правильно зрозуміла, ви працюєте тут разом? Він ще на місці? 

— Ні, міс Вайт, — холодніше промовив Найтан, відразу ж опускаючи куточки губ у вихідне положення. — Власник цього місця — я. А Лі — мій хороший друг, який спеціалізується на юридичній сфері та влаштовує рекламні кампанії. Він не знаходиться постійно на місці, бо має купу своєї роботи. Навіщо він вам здався в таку годину?

— Хотіла попросити його про послугу… — розчаровано зауважила, розглядаючи підлогу. От що за невдача така? Не міг він зайву годинку почекати? От де мені тепер його шукати? Хіба що… — А ви можете мені дати його номер? З його дозволу, звісно. 

— Що за послуга? У вас щось зламалося? — поцікавився господар крамнички, трохи світліючи на обличчі. — Я можу полагодити.

— Не думаю, що вам вдасться полагодити мої стосунки, —  пробурмотіла собі під ніс, згадуючи сльозливі прохання Майлі. І де мені їй знайти іншого  піддослідного кролика? 

—  Ви… з кимось зустрічаєтесь? —  запнувся на мить чоловік, вдивляючись в мої очі. 

— Вже ні. Він мені зрадив та вирішив розлучитися в телефонній розмові, —  знизала плечима, згадуючи Солта. Було  до біса не приємно усвідомлювати, що навіть з моїм даром можна було помилятися в людях. 

—  Так це ж чудово! —  випалив власник, а наткнувшись на мій скептичний погляд відразу ж дав задню. — Я хотів сказати… Навіщо тоді вам зберігати ці стосунки?

— Я й не збиралася зберігати те, чого вже немає. Я про подругу говорила. Вона мене приб’є, якщо я до ранку не надішлю їй кілька фото з новим хлопцем… —  засмучено видихнула повітря. Моя улюблена приліпала була страшнішою за карму, долю та закони. Від них хоча б можна було втекти, на відміну від неї. — Той покидьок наговорив їй багато зайвого, а зранку забронював зустріч з новою дівчиною. Якщо я не дам їй фото, щоб його заспокоїти, то вона впокоїть його туркою.

— І ви захотіли взяти на роль вашого нового хлопця Ліло…? Невже не можна було когось іншого попросити…?  — здивовано примружив очі Найтан, зупиняючись переді мною на небезпечній відстані. Серце кволо запнулося, ніби тільки того й чекало.

— А чим він поганий? Чудовий представник ельфійського роду! — запротестувала, намагаючись тримати обличчя. 

— Не розчаровуйте мене, міс Вайт. Ви навіть його імені не знаєте. Як ви зібрались вдавати стосунки?

— Чого це не знаю? Його ж  звати “Лі”. Хіба ні? — збентежено перепитала, не здогадуючись навіть до чого вів господар крамнички..

— Лілоларілоріон! — випалив Найтан абракадабру, а я аж примружилась від усвідомлення його правоти. — І це лише ім’я! А прізвища в них втричі довші! Ви як збиралися його представляти потім цьому покидьку? “А це мій новий хлопець — Лілоларілоріон Лаломалосалоріомаліон?” Та у вас мозок зламається, щоб запам’ятати це! Кажу з власного досвіду. У вас жодних шансів. 

— І те правда, — шоковано видихнула повітря, намагаючись згадати по складах хоча б початок. Але виходило погано. — Як же ви це запам’ятали…? 

— …вам чесно? — присоромився він, складаючи руки на грудях. А помітивши мій впевнений погляд, продовжив. — Записав на папірці по складах та писав йому листи на електронну пошту. Мені його нік уві снах буде приходити наступні років десять…

— …в кошмарах? — з розумінням здійняла на нього очі. 

— І в них теж… — вирішив він не вдаватися в деталі. — Тому не рекомендую. 

— Дякую, що попередили хоч… Піду я тоді шукати собі іншу жертву. На все добре, містере Блек! — посміхнулася йому та вже повернулася, щоб йти, але раптом відчула гарячу долоню на своїй. Від неочікуваності я мало не спіткнулася й злякано повернулася. 

— Вам не треба нікуди йти, — протараторив він поспіхом та сильніше стиснув пальці, доки я здивовано витріщалась на нього. — Я із задоволенням стану вашою жертвою. Що скажете?