Глава 70 Спадкоємець Дольвена

Світанок пробивався  в спальню крізь  щільно запнуті штори, від чого по підлозі  струменіли  димчасті, білуваті відблиски.

Таїс все ще спала і майже не дихала уві сні.  

Поруч з ліжком на столику з гнутими ніжками лежав кулон і  відкритий футляр з коштовностями.

Аівір підвівся,  обережно прикрив дівчину  легким покривалом.

Нахилився, з  невимовною ніжністю   доторкнувся губами до атласного відливу волосся на   рожевій, дівочій скроні, де пульсувала крихітна жилка.

Він залишить її ненадовго,  щоб  поговорити з Мілетою. Потрібно якомога швидше з'ясувати все, що  стосується дитини. 

Аівір тихо прикрив за собою двері і швидко  пішов коридорами палацу.

Чи відчував  він себе зрадником? Ні. 

Єдине, що він відчував – це відповідальність.

Не перед Мілетою, а перед дитиною,  на яку вона чекає. 

Хоча, з іншого боку,  у словах Таїс   є сенс.

Можливо,  для дитини буде і  краще,  і простіше, якщо  її вважатимуть законним  королівським спадкоємцем. 

Це дуже важке рішення, і  вони повинні прийняти його втрьох. Він, Елвіл, Мілета.

Аівір  у нерішучості зупинився перед дверима, що вели до покоїв  жінки, яку  він  ще недавно кохав з такою пристрастю! 

Серце  стиснулося від    якогось  невиразного світлого смутку. Прощання – це завжди біль – іноді миттєвий, іноді нестерпний…

Спогади  наче легкі  тремтливі  тіні сковзнули   навколо нього, відлуння далеких голосів долинуло до його слуху. 

Відпускаючи  минуле з легким жалем, Аівір   невідривно дивився  у  майбутнє, бо  тільки  це  зараз  бентежило і    хвилювало його душу.

А якщо Мілета навідріз відмовиться   розлучатися з ним? Почне ридати, дорікати за всі  нещастя?

Але  рішення прийнято, і він не збирається від нього відступати.  

Спершу, дізнавшись про дитину, Аівір й  справді  трохи розгубився,  а тепер   усе змінилося,  усе  знайшло  своє справжнє  місце.

Його доля – Таїс. Його шлях – Таїс. Його відповідальність – Таїс. Обрана повинна зрозуміти свою сутність, і тільки він здатен  допомогти їй зробити це. 

Він  не кидає Мілету напризволяще. Мілета   в будь-якому випадку залишиться  в розкоші і  повазі,  залишиться королевою, яку всі обожнюють. 

Тому що ніхто і ніколи не дізнається правди.  Елвіл нізащо не зізнається в тому, що його обдурили. Для короля – це неприйнятно.

Аівір постукав.

– Відчинено! – негайно відгукнулася  Мілета.

Аівір увійшов. 

Мілета стояла біля вікна і дивилася на  світанок,  який сірим серпанком  розливався по той бік  озера. На  королеві була лише тонка напівпрозора нічна сорочка, крізь яку  просвічувалося, мерехтіло  її прекрасне тіло.

– Де ти був? – запитала вона, не повертаючись  до нього.

Вона чекала на нього всю ніч, сподівалася, що він прийде. Спочатку злилася, потім плакала, а потім – заспокоїлася, майже змирившись з тим, що її коханий  останнім часом поводиться   досить дивно і непередбачувано. 

– Я думав, – відповів Аівір.

Сказати прямо, що спав у ліжку Таїс,  він поки що не наважувався. 

– Про нас думав?

– І про нас теж…

– Про що ще?

Аівір підійшов до неї майже впритул.

І тільки тоді Мілета повернула до нього обличчя – бліде з темними колами  під очима.

На мить його серце  знову затремтіло. І знову  здолали  спогади:  моменти їхніх недовгих усамітнень,   пристрасть, обійми, надія на  майбутнє. 

І промайнула дивна думка:  якби це майбутнє все-таки здійснилося, вони б не  стали щасливими.  

Розлука все одно б наздогнала їх. Рано чи пізно. 

– Тобі нема чого плакати, – Аівір    навіть руку підняв, щоб торкнутися її плеча, але не зміг.

І повільно опустив.

– Ти більше не кохаєш мене? – запитала Мілета, пильно дивлячись  в очі Аівіра – похмурі, звернені немов  не на неї,  а  кудись  крізь, в далечінь.

– Кохаю. Тільки  події змінюються надто стрімко…

Аівір анітрохи не лукавив. Мілета була йому  небайдужа. Як мати його  першої дитини.

– Кохаєш? – вона гірко посміхнулася, – Але ж не так, як раніше! І не бреши мені! Я це відчуваю! 

Аівір не знав,  що   відповісти на таке звинувачення. 

Мілета права, вона вимагає  своє. Те, що їй належить... 

– Послухай,   перш ніж приймати будь-які рішення, ми повинні  все обсудити...

– Ти і я?

– І Елвіл. 

– А наша дитина? Хто це буде, ти можеш мені сказати? Я  вчора  так чекала, що ти прийдеш, і ми про все поговоримо... Ось, відчуй, нарешті, свою дитину!