69.1

– У Дольвені є дівчина, – заговорив Роф, –   Особлива дівчина, яка мені дуже потрібна тут. Я   вже пробував  її викрасти.  Але мене… обдурили, – зізнався неохоче і запитав: –   Ти знаєш про це?

– Чув дещо… – Сід посміхнувся.

–  Народилась  та дівчина  у світі людей, потім  сюди потрапила. 

–  Обрана?

– Так, обрана душа. І, оскільки саме ельфи її знайшли, то вважають, що вона належить їм. 

– Цілком ймовірно, – кивнув старий, – довести своє право на неї  у тебе  тепер не вийде.  Що було – те за вітром загуло.                        

– Згоден! Занадто багато часу минуло, –  Роф покривив  губи, – Але    я й  не збираюся  діяти чесно. Тим більше  у таких обставинах.

– І чого  ти хочеш від мене?

–  Допомоги. Я збираюся  відібрати  обрану   у ельфів і відправити  її куди-небудь світ за очи…  Щоб тільки я знав, де її шукати.

– Навколо дуже багато ворожих світів,  де вона може загинути, – байдуже   зауважив Сід і поцікавився: –  Ти хочеш, щоб вона загинула?

Роф завагався. 

– Але… Хіба обрану так  легко  вбити?

– Коли саме  вона потрапила сюди? – уточнив Сід.

–  Минулої повні… А що?

– Тоді вона тільки-но починає дізнаватися, на що здатна…  І   власної сили у неї – хіба що краплина. Тому – так, вона може вчасно не зорієнтуватися в чужому ворожому  світі, і  все – немає обраної. Або ж її впізнають і  сховають так, що ніхто  більше не знайде, відповів  старий змій з прихованою  посмішкою.

Роф скрипнув зубами.  Втрати обрану назавжди? Ні, такого допусти  ніяк не можна. Та якщо вибору не залишиться…

– А  яку пораду даси мені ти?

Сід прикрив важкі повіки.

– Якщо я правильно  розумію,  ти нізащо не відмовишся від неї?

– Ні! 

– Тоді найпростіше відправити її   додому, у світ людей, але таким чином, щоб збити ельфів зі сліду. Щоб вони не відразу зрозуміли,  куди саме вона поділася.

– А  мені з того яка користь?

–  Матимеш час подумати, – Сід обійшов  колодязь навколо,  проводячи  короткими  вузлуватими пальцями по кам'яній стіні: – Тут недавно відкривали портал?

– Так! – Роф  з презирством скривив губи, – Все це сталося не з моєї волі,   дівчина  вкрала у мене силу і змусила робити те, чого я не  збирався робити.  Але про це ніхто не знає. Я сказав усім, що ельф зумів  якось втекти. На то він і ельф –  хитрий і підступний!   

Сід   розсміявся  коротким  скрипучим сміхом.

Роф стерпів, бо допомога старого йому була дуже потрібна. 

– Не хвилюйся так. Ти й не міг чинити опір… Обрана насправді дуже небезпечна.  Особливо,  коли усвідомлює      свою повну владу над іншими. Але одна перемога не означає, що вона  опанувала внутрішню силу. 

–  Ти не розумієш! Я  відчуваю себе приниженим. У мій  палац проникли двічі, та ще й  так, що  ніхто цього не помітив… Мене позбавили моїх трофеїв!  Вона посміялася з мене!

– Так, це прикро, – байдуже кивнув Сід.

– Тому я й повинен отримати її назад. 

– Отримати   не важко, – Сід знову кивнув, – Але  чи вистачить сил утримати?

– Придумаю запосіб! Мені б тільки портал відкрити. У Дольвен вийшло, а ось за Межу   не вдається.

– Пам'ятаєш казки, які я розповідав тобі в дитинстві? – запитав старий.

– Казки? –  спохмурнів Роф.

Він пам'ятав, але невиразно. 

Так, його іноді приводили до Сіда, щоб той навчив майбутнього  владику   якимось таємним знанням, але Рофу ці заняття  не  подобалося. 

Не подобалося те, як  поводився з ним  старий – не як  з  королем, нехай і малолітнім, а як зі звичайною дитиною – примхливою і дурнуватою.

– Я й тоді казав тобі, зарозумілість – поганий порадник. А ще я казав,  пригадуй…  Будь-яка, найпотаємніша стежка,  котра вона вже прокладена,   ніколи не зникає без сліду.

– І  що? – Роф  навіть затремтів від збудження,  пропалюючи старого  поглядом. Його зіниці пульсували.

–  Портал, який  відкривали один раз, можна відкрити і вдруге…

– І ти знаєш, як саме?

–  Знаю. Я б не зміг цього зробити  без залишкової вібрації.   Отже, куди ти бажаєш відправити обрану? У  порожній простір, чи куди?

Роф замислився. Нахмурив брови, почав кусати губи. Спокусливо, звичайно. У   порожньому   просторі  Таїс буде замкнена  наче  у клітці, але  немає гарантії, що Роф зуміє  ось так  просто увійти в нього.

– Відправити треба так, щоб ельфи не відразу зрозуміли, де вона. Щоб у нас був час першими до неї дістатися.

– Розумне рішення, –  погодився Сід, –  Але пам'ятай: ми маємо лише одну спробу. Тож думай.

– Відкриємо портал зараз?

– Ні. Робота складна.  Мені потрібно щось, на чому збереглася її енергія, потім  варимо особливе зілля, а ще потрібна  твоя кров.