Глава 69 Жага помсти

Владика зміїного царства   розлючено ходив туди-сюди по маленькій  залі для прийомів, час від часу потираючи  свіжий шрам  на горлі.

Рана –  то дрібниця,  самолюбство Рофа  було зачеплено набагато сильніше. 

Флоя стояла біля стіни, з занепокоєнням спостерігаючи за метаннями головного змія.

Після  невдалого викрадення  їй нікуди було тікати, крім як в Юрмеліт. Звісно,  ельфи почнуть  її шукати і   звернуться,  в першу чергу, саме до трольдів.

Зрада однієї здатна  накрити чорною тінню весь рід.

А родичам  зовсім не потрібні проблеми  з ельфами, які їм дуже допомагають, тому  вони  із задоволенням видадуть втікачку, аби  тільки  зберегти довіру Дольвена.

Рофу подібний  розклад,  звичайно, не особливо подобався. 

Але  він прекрасно розумів: якщо зараз кине   Флою напризволяще,    то про такий вчинок дізнаються  всі  зацікавлені. 

І ніхто більше не стане йому допомагати.

Добре! З трольдихою все ясно. Нехай  залишається. У Юрмеліті завжди прірва роботи.

Набагато більше Рофа хвилювала Таїс.

Зміїний цар  жадав помсти. 

Звичайно, він не хотів, щоб з Таїс щось сталося.  Він мав намір знову отримати  обрану  у свої володіння, хоча і усвідомлював   – тепер це зробити набагато складніше. 

Але у нього  все вийде! Зрештою  він   зламає її,  поставить на коліна, чого б йому це не коштувало!

Тільки  для цього обрану потрібно ізолювати, обірвати  будь-який її зв'язок з ельфами. 

І разом з ненавистю і бажанням   помсти, в  серці зміїного володаря  визрівало й інше почуття – захоплення.

Таїс так безстрашно   і самовпевнено обвела його навколо пальця, що за це їй можна було пробачити  майже все. І тим солодшою здавалася думка про володіння нею.

Добре ж! 

Нехай  взяти своє швидко не вдалося, зате тепер він  знає, як вчинити. Відповідно до зміїної природи. Буде підкрадатися повільно і непомітно,  буде спостерігати і вичікувати.   Потім завдасть  раптового удару. 

Тільки чи вистачить  терпіння на такі ігри?

До того ж, чим більше часу проходить, тим  більшою стає ймовірність, що про обрану дізнаються інші. 

Тоді   не вийде використовувати її   за прямим призначенням.  Ніхто до неї і близько не підійде.

Але ельфи – не дурні. Їм розголос теж не потрібен. Про обрану забули, але, при нагоді, швидко згадають. І не тільки в Країні Лісів...

– Таїс і Аівір? – Роф зупинився і пильно подивився на Флою. – Що тобі відомо?

Трольдиха здригнулася під його гнівним поглядом.

– Я не знаю про Аівіра… Але можу сказати, що Елвіл нею  точно цікавиться. Здається, між ними  щось  є.  Я  стежила,  бачила, як вона вночі прибігла до його кімнати...

– Вночі? – Роф нахмурився і  пробурмотів сам собі: – Ні,  Елвіл  король, він не  наважиться... Кому потрібен король без сили? Добре, йди! –   відпустив він Флою.

Трольдиха   відразу випарувалася геть з його очей, добре усвідомлюючи  хиткість свого становища.

Роф  розлючено   дивився на стіну перед собою. 

Ні, красти Таїс ось так  відверто він більше не стане. Існує  інший спосіб.

Роф посміхнувся сам  до себе і швидким кроком попрямував у підземелля, в той самий колодязь, звідки Таїс  звільнила Аівіра.

Величезні, стоячі на хвостах кам'яні  змії-охоронці  зашипіли, вітаючи свого господаря.

–  Йдіть  геть,  невдахи, ні на що не здатні! –  роздратовано відмахнувся Роф і спустився на дно.

Уважно оглянув місце недавніх подій,  зморщився, згадуючи, як  нахабна   дівчина його обдурила, обмацав стіни,  і, прикривши очи,  сам застиг наче  стовп.

Через декілька  хвилин   велика чорна змія  ковзнула  по стіні униз і, впавши на дно,  перетворилася на невисокого худорлявого чоловіка, з жовтими очима –  такого стародавнього, що замість волосся на його  голові ріс мох.

– Доброго тобі життя, Сіде, – привітно промовив Роф.

– І тобі... – байдуже  відповів старий, – То чим зобов'язаний? Невже, моя допомога знадобилася?

Роф  ледь спохмурнів.

–  Так, я  давно не відвідував тебе. Вибач...

Сід – найстаріший змій з усіх існуючих –   знав і пам'ятав те, про що навіть у книгах не можна було прочитати.   

Він жив так, як хотів, і робив, що хотів, ні перед ким не звітуючи.  

Жив усамітнено  в  найвіддаленіших кімнатах підземного палацу  і  рідко  показувався на очі.  Тільки за нагальної потреби. 

Дотримуючись традиції, Роф запрошував його на прийоми, але Сід частіше відмовлявся. 

Роф недолюблював старого,  бо заздрив його знанням і  його магії. 

Але  тепер він потребував допомоги  когось більш мудрого і сильного.

Звичайно, варто було  проявити повагу  і  особисто  відвідати Сіда, але  Роф  вирішив скористатися  правом короля.