Глава 67 Пошук виходу

– Що сталося? – злякано запитала Таїс.

– Елвіл…  –  Аівір  зробив крок  до вікна.

– Сюди?

– Так!

Таїс схопила Аівіра  за руку. Боялася,  якщо зараз  відпустить його, то неодмінно станеться щось таке, що  розлучить їх назавжди. 

–   Ні,  не йди!  Залишся, благаю!  Тут, у спальні. Я поговорю з Елвілом  у вітальні.

Аівір  послухався  і    відступив у  тінь.

Про всяк випадок  застосував заклинання, щоб  брат  напевно  не відчув його присутності.

Почути  розмову йому дуже хотілося. Все, що стосувалося Таїс, стосувалося і його самого.

Слух у ельфів відмінний. Тому навіть не довелося підходити ближче до дверей, щоб все чути.

Елвіл  тихо постукав у двері. 

Таїс відчинила. 

Елвіл  увійшов і відразу сказав:

– Вибач за вторгнення.  Знаю, ти  хотіла побути на самоті. Але  багато часу я  у тебе не займу.

– Нічого.  Якщо  прийшов – то, мабуть,  тобі це дуже потрібно.  –  сказала Таїс  і подивилася на  короля   затуманеним поглядом. 

Вона відчувала себе дивно. 

Ось  перед нею стоїть той, хто, швидше за все, стане її чоловіком, а там у спальні, серед свічок і напівтемряви – той, кого вона любить так сильно, що  земля під ногами   пливе, і небо  розпадається на уламки.

– Кажи, Елвіле…

– Мілета  чекає  на дитину від Аівіра. Вона мені зізналася.

Таїс й вигляду не подала, що їй це відомо.

– Гарна новина. –  кивнула байдуже і запитала: – І  що ти збираєшся робити?

А в голові билася тільки одна думка:  не  розридатися б знову! 

Очі вже зрадницьки защеміло. 

Звичайно, сльози можна списати на   тугу,   на  депресію –  та  на що завгодно! Але  Таїс  страшенно не хотілося розкисати перед Елвілом. 

Не хотілося, щоб він її втішав.

Аівір  зовсім поруч, за стіною. Це й давало   їй сили, і одночасно,  забирало їх.  

Таїс дихати без нього не  могла. Не  уявляла, як тепер буде жити. Кожен день –  і  поруч, і окремо. Кожен день  тільки погляди – ні  поцілунків, ні дотиків...

– Я збираюся дотримуватися закону.  –  відповів Елвіл, – Ситуація нетипова і дуже  делікатна. Раніше в Дольвені  подібного  не траплялося, щоб королева  зачала дитину не від чоловіка,  а від іншого. Але Аівір – не просто  хтось інший, він – принц,   тому його дитина має ті ж права, які  мав би і мій син. Або донька...

Зі  сльозами  впоратися вдалося.

У якийсь момент  їй нестерпно захотілося виштовхнути Елвіла за двері, але з цим бажанням теж вдалося впоратися.

Таїс просто дивилася на нього, трохи схиливши голову до плеча.

– Раніше я думав, що вони підуть звідси, але тепер – все інакше. Мілета не може  покинути  Дольвен, носячи в собі спадкоємця королівського роду.  Дитина Аівіра    в будь-якому випадку  повинна виховуватися як повноправний спадкоємець.

–  Цілком справедливо!

– За  інших умов я б відправив  Мілету  в будинок на озері,  але  тепер… – Елвіл запнувся.

– Вона  залишиться  в палаці,  чи не так? –   продовжила за нього Таїс.

–  На якийсь час. Аівір  – батько,  тому вони мають право   зустрічатися. Звичайно,  їм доведеться дотримуватися таємниці.  Завтра ми визначимо термін  пологів, уточнимо  хлопчик це чи дівчинка… Мілета каже,  що вже близько двох місяців.

– У два місяці можна визначити, хто це?

–  Звісно. У цьому немає нічого складного.

Вони помовчали трохи, дивлячись в різні боки. 

– Ти ображена? – запитав Елвіл.

– Ні.

– Зрозумій, я  не можу  ось так оголосити  в місті, що королева вагітна від   мого брата, – Елвіл якось безпорадно посміхнувся.

–  Але  ти не дозволиш їм бути разом? –  завмерши, запитала Таїс.

І в душі її спалахнула надія.

–  Це  – не моя справа. Я  намагаюсь  вирішити складну ситуацію з найменшими втратами. Дитина –   надзвичайно  вагомий  аргумент.  Ми не можемо одружитися, поки  Мілета в такому стані.   Тут є тільки два виходи – або  визнати все яким воно  є, або залишити  вже як є. Принаймні, поки дитина  не народиться.  Мілета порушила клятву вірності. Це не злочин. Просто ельфи так не  роблять. Клятва дається добровільно  і  виконується добровільно... Мілета могла відмовитися від  весілля, коли я приїхав  за нею до її батьків...  Але вона  виглядала щасливою, – Елвіл розгублено дивився на Таїс, –   А тепер я   прагу лише одного –  зберегти  спокій у Дольвені. Якщо ми почнемо діяти, як планували,  то довго нам цю таємницю не втримати. А що відомо в місті – відомо і за його межами.