Глава 66 Останній поцілунок?

Спочатку Мілета збиралася залишитися в будинку на озері разом з Аівіром, але потім, добре поміркувавши,  все ж таки повернулася до палацу.

Вона  хотіла поговорити з чоловіком ще раз. Ситуація змінилася. Дитина – це вже дуже серйозно.

Тепер їм навряд чи дозволять покинути місто. 

Син середнього брата, за відсутністю дітей у  короля – прямий спадкоємець...

Звичайно, Мілета    була впевнена – вона  згодна на все і навіть більше, аби  тільки  залишитися  поряд з коханим, але  перспектива мандрувати  чужими землями, покинувши  звичне і приємне життя, їй  зовсім не  всміхалося. 

Вона звикла до розкоші, до захоплених поглядів.  Звикла  сяяти зіркою  в центрі   власного всесвіту.

Невже  доведеться все втратити?

А ще Аівір.  Намагається  виглядати  таким як завжди,   а насправді,    не важко помітити:  він чимось стурбований. 

Звістку про дитину сприйняв з радістю, але  залишався стриманим, хоча Мілета чекала від нього більш  бурхливої реакції,  чекала  захоплення, вдячності...

Тож,  чи варто  зараз чіплятися  до нього  з розпитуваннями і   вимогами?

Аівір й  раніше інколи нудьгував. Краще почекати, коли цей настрій   мине.

Мілета  сяяла від щастя.  Нехай все це і суперечить  законам  королівської влади, зате повністю відповідає законам  кохання.

Тому  вона не боялася і не ховалася,   і йшла коридорами  палацу, гордо розправивши плечі.

Таїс побачила з вікна, як  колишня повелителька Дольвена піднімається сходами. 

Вона розуміла, навіщо та повернулася до палацу – для останньої розмови з Елвілом. 

А скоро вона, Таїс, стане королевою…

Та  чи є в цьому сенс? Жити ось так, день у день тикати ножем у глибоку рану, не даючи їй затягнутися.  Аівір буде поруч – не втекти, не сховатися. Завжди поруч, з Мілетою і їхньою  дитиною…

Як це витримати?

У двері обережно постукали.

– Відчинено. – сказала Таїс, і  її серце чомусь шалено забилося.

В кімнату увійшла  дівчина  з підносом. В  ній було щось знайоме. Здається, вони зустрічалися у коридорах  палацу.

Таїс потай зітхнула.

– Мене звати Вів, –  дівчина  поставила піднос на стіл і вклонилася так шанобливо, як  раніше слуги їй не кланялися, – Особливе розпорядження короля... Тепер я буду  тобі  служити.

Вів  була чимось схожа на Флою – така ж рудоволоса,  хіба що  трохи вища, стрункіша,  і  не настільки волохата.

– Дякую,  Вів, – стримано подякувала   Таїс.

Дівчина почервоніла від задоволення. 

– Ще щось потрібно? Може, допомогти  тобі  роздягнутися?

Таїс похитала головою. 

Попросити  служницю  піти геть вона не могла –  ще не звикла   роздавати команди,  але позбутися її присутності дуже хотілося.

Але Вів виявилася  дівчиною тямущою,  тому  глибоко вклонилася і  поздкувала  до дверей.

– На добраніч, пані! 

– На добраніч… 

Таїс  зачинила двері, скинула з себе  весь одяг,  оглянула   своє відображення, що біліло у величезному дзеркалі.

І  знову відчула, як руки Аівіра  ніжно   гладять її тіло.

– Ні, до біса, не хочу… не хочу більше думати про нього! – з ненавистю прошепотіла  вона і  люто почала терти  долонями шкіру, немов намагаючись стерти   з неї усі спогади.

Змахнувши   непрохані сльози, пішла у ванну, увімкнула воду, плеснула  в басейн  півфлакона  настоянки. 

Кімната наповнилася ароматами лісових трав.

Але гаряча вода теж не принесла полегшення.

Загорнувшись у рушник, Таїс повернулася назад у  спальню.

Крізь відкрите вікно проникав легкий вітерець,  вільно гуляв  по кімнаті.  

Деякі свічки згасли,  інші схвильовано   тремтіли. 

І пахло так солодко: травами з ванної  і  якимись квітами з  саду.

Таїс підійшла до вікна і виглянула  назовні, підставивши обличчя пориву вітру.

Рушник, недбало зав'язаний на грудях, зісковзнув на підлогу.

Таїс нахилилася, щоб підняти його, і її рука зіткнулася з  чиєюсь рукою.

Таїс на мить застигла від жаху і захоплення,  потім повільно  випросталася на весь зріст.

Аівір  смикнув завісу, щільно  закривши   віконний отвір  і подав Таїс рушник.

– Я сумував без тебе…

Таїс нічого не відповіла, повернулася   до дверей. Вони були зачинені.

– Ні, –  посміхнувся Аівір, –  через вікно…

– Ти заліз  у вікно? –  тихо запитала Таїс  навіть не намагаючись прикритися від нього.

– Не  витримав… Нам треба поговорити.