65.1

Таїс  нишком  поглядала  на Елвіла.

Вони йшли від озера до замку і мовчали. Сказати чи не сказати  йому про  те, що Мілета чекає дитину?

Ні, нехай  сама розповідає про свої таємниці.

Елвіл  нерішуче торкнувся її руки:

– Досі  сумуєш за  подругою?

–  Ні… Дінці тут нічого  робити. То й нехай живе звичайним життям.

– Або тебе ще щось хвилює? – запитав Елвіл, уважно дивлячись на  її бліде обличчя.

– Чесно кажучи, я  втомилася. Занадто багато подій.   У світі людей  все було   зрозумілим, спокійним. А тут – ні. 

– Більше ніяких переживань! Зараз я   накажу служницям приготувати кімнати, гідні майбутньої королеви. 

– Не потрібно, – відмовилася Таїс, – мені і в гостьових непогано.

Відмовилася  таким твердим голосом, що Елвіл  не став наполягати.

Таїс  – не Мілета.  У неї й думки інші, й виховання, і погляд на  події. 

Та, можливо,  саме така королева, не схожа на попередніх, якраз і потрібна   ельфам? До того ж, вона обрана. І сила   її буде рости, ставати дедалі могутнішою.  

– Коли  бажаєш  оголосити про  наші заручини? – запитав Елвіл.

Він не хотів затягувати. 

Одруження – чи не   самий надійний   спосіб утримати обрану в Дольвені. Звісно,  вона хоче набагато  більшого, але вони придумають, неодмінно придумують, як усунути цю  прикру першкоду між  ними і щасливим життям. 

Засоби існують, їх лише треба винайти. Та  й про спадкоємців слід подумати. Королю потрібні спадкоємці.

Ні, він не обманював Таїс, коли говорив, що  звик до неї, до її присутності поруч. А буденні,  прагматичні думки ніколи не бувають зайвими, саме з них і складається життя. 

Прийшовши до замку, вони попрямували до кімнат Таїс.

Таїс  думала приблизно про те ж, про що і  Елвіл. 

Вона всіма силами  прагнула  до  нового життя  і намагалася не думати про те, що втратила. Точніше, кого...

Там, на галявині, вона  ледь не   зізналася   Аівіру в коханні.  

Адже вона дійсно його кохає. Його, а не Елвіла. 

Почуття, яке вона прийняла  за кохання з першого погляду, виявилося лише  симпатією, захопленням, тому  й існувало недовго.

З Аівіром  сталося  інакше. 

У них  була спільна неприязнь,  спільні страхи, спільні переживання, спільні надії.  Вона його  навіть  ненавиділа. 

В Аівірі  є щось таке... У голосі, в рухах, в погляді  таїться  якась  загадка, яку дуже хочеться розгадати... Або втекти від неї світ заочі,  виблискуючи  п'ятами. 

Але  втекти не вийшло. 

У якийсь момент Таїс    сподівалася –  а раптом?  Навіть готова була піти разом з Аівіром  на  край якого завгодно світу, коли він втратить силу. 

Не важливо,  коли саме  усвідомила  вона свої почуття.   До кінця  напевно  тоді, коли прибігла до Елвіла  серед ночі, а після картала себе, що не до того побігла...

– Ти говорив  про когось, хто здатний приспати мою магію, –   нагадала Таїс.

– Так!  – Елвіл запалив кілька свічок,  освітлюючи  кімнату, – Ми одружимося, а потім вирушимо  на його пошуки. Втім, я не знаю, він це чи вона. Інвіга теж не знає...

– А чому – не навпаки? – запитала Таїс, –  А раптом він або вона  нічого не зможе зробити, нічим не зможе нам допомогти? Як  тоді ми будемо жити?  Зараз є надія на те, що все владнається.  Може, вона помилкова, але  існує.  Я думаю, спершу треба вирішити проблеми, а потім –  поєднувати свої долі...

– Тобі є різниця?

– Звичайно, є. Не хочу, щоб мій чоловік шукав   кохання на стороні. А ти будеш шукати те, чого я не зможу тобі дати. І я сама, між іншим...  Теж не бажаю  провести своє життя в цнотливій клітці.  Тоді немає ніякого сенсу виходити заміж. Я хочу народити дитину. Не зараз, але колись, потім…

– Розумію тебе.   І обіцяю, що ми все владнаємо.  – сказав Елвіл і  обережно торкнувся її руки.

– Не надто впевнений у тебе голос, – пробурмотіла Таїс.

– Поговоримо про це трохи пізніше, гаразд?  Нехай гості поїдуть… 

–  І ти ось так просто віддаси Мілету своєму братові? – раптом спитала Таїс. 

Вона  хотіла вимовити його ім'я, але не змогла.  Горло миттєво перехопило від підступаючих ридань.

– Ти знаєш про їхні стосунки?

– Знаю. Мені Мілета сама зізналася...

– Зізналася... –  Елвіл зіщурив нижні повіки, – Так, віддам.  Адже вони кохають одне одного. То нехай  будуть щасливі.

– Правильно!  Усе правильно! –  посміхнулася Таїс, –  Вибач, але я б хотіла залишитися одна і подумати. Дінка вдома, а моє життя змінилося так різко і  безповоротно…  Це треба осмислити.

– Тобто, ти просиш мене піти зараз? – уточнив Елвіл.

– Зараз – так.