64.1

– Аівіре! – голос пролунав ближче, – Куди ж ти подівся?

Він завмер,  скам’янів.

– Таїсе...  

Вона з люттю відштовхнула його і тінню метнулася в кущі, у високі зарості папоротей, натягуючи на плечі сукню. Упала обличчям у землю і закрила руками голову. 

Що вона коїть? Намагається розташуватися на чужій території, заграбастати те, що їй  ніколи не буде  належати.  Розмріялася про  вічне,  нескінченне кохання, ідіотка клінічна!

Таїс впилася зубами у волокнисті стебла папоротей, відчула на язиці гіркий сік.

– То ти тут, коханий! Ти що тут робиш? –  запитала Мілета, вибігаючи на берег.

Ясні очі її виблискували від захвату.

– Просто вирішив прогулятися, –  стомлено відповів Аівір, – посидіти в тиші, подумати.  Трохи задрімав, здається... Щось сталося?

– Там дівчат цих усі шукають.  Пропали кудись... Ти їх не бачив?

– Ні, не бачив...  

Мілета взяла його за руку.

– Що з тобою?  – запитала з легкою тривогою.

– Усе гаразд, – він обійняв її за плече, поцілував у скроню, відчув знайомий солодкий запах, знайому бархатистість ніжної шкіри.

– А в мене новина, – понизила голос Мілета і таємниче посміхнулася, – Дитина! Здається... Ні, я впевнена, впевнена! – вона захоплено закивала, – Близько двох місяців уже… Наша дитина!

Аівір глибоко зітхнув.  Обійняв її ще міцніше. Думати він не міг.   Думки металися хаотично, безсило. Лише відповів:

– Це чудово… Справді, чудово…

– Ходімо! – Мілета потягнула його за руку, – Скільки всього нам потрібно обговорити.

Таїс, звісно,   все чула. 

Вона почекала хвилин п'ять, повільно піднялася, обтрушуючись від трави, піску і дрібних гілок.

Потім  на кволих ногах  пошкандибала в бік палацу.  

Аівір зрозуміє.  Усе що вони хотіли зробити –  безглуздо, абсурдно,  повна нісенітниця…

– Таїсе!

Вона навіть підскочила від несподіванки.

– Куди ви зникли? Ми вже вас обшукали!  А де Діна?

Таїс подивилася на Елвіла, на його  красиве, оповите сутінками, обличчя.   

Ну чому вони так схожі! 

І впилася нігтями в шкіру долонь.

– Діну я повернула додому.  Мені вдалося відкрити  портал. Несподівано  вдалося.

Брехати не хотілося. Трималася з останніх сил, щоб не розридатися. 

– Добре, що відправила! – кивнув Елвіл і спитав, помітивши її похмуре чоло, викривлені губи: –  Тому ти сумуєш?

– Так! Я й сама хотіла повернутися. Але передумала…

Елвіл швидко підійшов до неї і взяв у долоні її обличчя.

– Учора вночі ти сказала, що я – твій шанс. І тепер, коли я вільний.  Я довго думав про це.  Ти б погодилася  стати моєю дружиною? Звісно, після того, як будуть дотримані всі формальності з Мілетою…

Цікаво, він знає, що Мілета чекає  на дитину від Аівіра?

– Ти мене кохаєш? – запитала Таїс.

Він не розгубився, немов очікував цього питання.

– Я  прикипів  до тебе.  У мене таке відчуття, ніби ти тут вже  дуже довго... І якщо раптом  кудись щезнеш, то стане порожньо. Напевно, це почуття можна назвати коханням. Або його   початком.

– Але ми ніколи не будемо близькими.

– Магія не визнає такого поняття: ніколи. Є способи, – Елвіл лагідно посміхнувся, –  Інвіга навіть знає того, хто, ймовірно, нам допоможе...

– І хто він? –  запитала Таїс, одразу ж, мимоволі,   згадавши про творця рун. 

– Він живе досить далеко, і дорога туди прихована особливими чарами. Він, нібито, здатний приспати будь-яку магію. Зв'язати її на деякий час... То ти не відповіла!  Чи  згодна стати моєю дружиною? Ти щось відчуваєш до мене.  Інакше б не прийшла вчора вночі...

Таїс сумно посміхнулася. Але смуток цей був теплим, із проблисками надії.

Аівір    все правильно  сказав.  Їй немає місця у світі людей. Відтепер  її життя тут. То чому б не скористатися тим, що посилає доля? 

Аівір... 

Ця   пристрість  від початку  була приречена на смерть. Цього почуття між ними, взагалі,  не повинно було виникнути. Просто  викривлення  простору якесь!  Але вона впорається. Він теж...  

– Я згодна! – відповіла Таїс, – Напевно... Просто дуже багато  всякого трапилося. Але, загалом, я згодна. Тільки не квап мене. 

Спокій кращий за божевілля. Упевненість краща за дику пристрасть, що веде в безодню.

– Я почекаю, – Елвіл притягнув її до себе і поцілував у лоб.

– Тоді розкажи мені, що це означає – бути королевою! – попросила Таїс, відмахуючись від  раптової журби, що  пролетіла повз,   зачепивши  чорним крилом  її  змучене серце.